Археологічні розкопки Мурома та інших поселень вказують на фінно-угорське коріння цієї землі. Територію області населяли мурома і меря[1] (предки сучасних марійців). Південь області населяла мещера.
Середньовіччя
Слов'янська колонізація Владимирщини
З IX сторіччя з північного заходу (з Гардарики) почалася міграція слов'янських племен, що супроводжується асиміляцією місцевого мерянського населення. Слов'яни рухалися з новгородської землі вздовж річок, використовуючи човни. Багато в чому ця міграція стала можливою Волзьким торговим шляхом, який освоїли варяги[2]. Їхнє просування фіксується появою курганних поховань і кремацією трупів[3]. Ці племена мігрували разом з жіночим населенням, про що свідчать браслетоподібні скроневі кільця (характерна риса кривичів)[4]. Міграція носила також мирний характер, оскільки навколо сіл не зводили зміцнень. На відміну від місцевих племен, слов'яни зробили землеробство основою свого господарства[5]. Валентина Горюнова відзначала присутність в Гніздиловому під Суздалем кераміки першої половини X сторіччя, подібної до західнослов'янської кераміки типу Фельдберг і Менкендорф[6].
У складі Київської Русі
У селі Кібол під Суздалем найдавніший культурний шар з ліпною керамікою відноситься до кінця X сторіччя[7]. У Тарбаєво виявлено срібреник типу I Володимира Святославича, який несе на лицьовій стороні погрудне зображення князя з тризубом над лівим плечем[8][9].
Найважливішим християнським центром стає Суздаль, проте прийняття нової віри наражалося на опір жрецької верхівки місцевих мешканців, що призвело до антихристиянського повстання 1024 року .
У Сем'їнському городищі на лівому березі річки Колокша виявлено стиль-писало типу 4[10].
«Літописець Переяславля Суздальського» під 1214 роком згадує посуху, що привела до великого голоду у Великому князівстві Владимирському, де «багато зла сотворили»[11].
Монголо-татарське нашестя та ярмо
Сильного руйнування зазнала Владимирська земля від татаро-монгольської навали XIII сторіччя. У січні 1238 року на території Владимирської області відбулася битва рязанського воєводи Євпатія Коловрата з монголами. 23 лютого 1238 року після оборони Володимира місто було здобуто і спалено Батиєм. Археологами було виявлено місце масової загибелі містян від холодної зброї. В радіусі 80 метрів від нього виявлено сліди давньоруських садиб зі слідами пожежі[12][13]. У тому 1238 році сталася битва на річці Сіть, коли загинув владимирський князь Юрій Всеволодович. Владимирський престол обійняв брат загиблого Ярослав Всеволодович. В 1243 році він відправився в Орду на поклін до монгольського хана і отримав від нього ярлик на князювання. Таким чином, Владимирське князівство стало протекторатом Золотої Орди. В 1257 татари зробили перепис населення і обклали населення краю даниною. Пте місцеве населення не змирилося з ярмом і 1262 року підняло антиординське повстання. За сина Ярослава, відомого Олександра Невського проординська політика продовжувалася, що сприяло зміцненню Великого Владимирського князівства, що тоді продовжувалося подрібнення. Від нього виділилися ряд надільних князівств, в тому числі Московське і Тверське князівства. В 1293 році на Владимир прийшла Дюденева рать.
В 1362 році московський князь Дмитро Донський стає великим князем Владимирським. На невдоволення Орди він 1389 року заповідає великий княжий престол Владимирський своєму сину Василеві, що означило поглинання Московією Великого князівства Владимирського. Владимир ще до 1432 року залишався символічним державним центром, де Великі князі Московські вступали на престол і центром святинь. В 1380 владимирське військо брало участь у Куликовській битві на чолі московського князя Дмитра. В 1382 році Велике Владимирське князівство було спустошене військами Тохтамиша. У XIV сторіччі у Володимирі розташовувалася ставка-садиба ординського намісника (знайдена в районі вулиці Гагаріна, 2)[14].
3 грудня1564 року московський цар Іван Грозний з Москви відправився на прощу. До 21 грудня царський кортеж прибув до Троїце-Сергієва монастиря, але після молитов і традиційної служби Іван IV відправився не в Москву, а в Олександрову слободу, яка до осені 1565 року в стала центром державного управління Московії. До 1581 рокуОлександрова слобода була головним політичним і культурним центром Московського царства, і центром опричнини. Тут цар і його родина перебували під час «морової Виразки» — чуми, що охопила Москву 1568 року. У 1569 році сюди з Москви була перевезена перша у царстві друкарня першодрукаря Івана Федорова. В Олександрівській слободі в 1571 році проходив царський огляд наречених. З усього Московського царства сюди приїхали 2 тисячі красунь, з яких Іван Грозний вибрав собі в дружини Марфу Собакіну.
23 липня 1961 року в місті Александрові почалися масові заворушення — 1200 осіб вийшли на вулиці міста і рушили до міськвідділу міліції на виручку двом затриманим міліціонерами в нетверезому вигляді солдатам. Міліція застосувала зброю, в результаті чого 4 людини було вбито, 11 поранено, на лаві підсудних опинилося 20 осіб.
Після розпаду СРСР у 1991 році на Володимирщині відбулося виникнення і активізація оршанізованих злочинних угруповань (ОЗУ), що складалися з «шісток», «смотрящих» і «сірих кардиналів». Так, Гусь-Хрустальний був поділений між п'ятьма бандами, що збирали данину з підприємців, погрожуючи розправами і підпалами. При цьому бандити мали своїх покровителів серед співробітників міліції і місцевих депутатів[16]. У 1992 році у Владимирі була зареєстрована мусульманська громада, що складається з етнічних татар[17].
На початку XXI сторіччя у Владимирській області відбувався процес скорочення населення через низьку народжуваність.[18]
↑Горюнова В. М. О западнославянских формах керамики в Северной Руси первой половины Х в. (время и причины появления) // Археология и история Пскова и Псковской земли: семинар имени академика В. В. Седова: материалы 56-го заседания, посвящённого 130-летию Псковского археологического общества (7—9 апреля 2010 г.) / Институт археологии РАН, Гос. ком. Псковской области по культуре, Псковский археологический центр, Археологический центр Псковской области, Псковский музей-заповедник; (редколлегия: П. Г. Гайдуков (отв. ред.) и др.). — Москва; Псков: ИА Ран, 2011.
↑Родина М. Е. Находки с селищ у с. Тарбаево близ Суздаля в собрании Владимиро-Суздальского музея-заповедника // Археология Владимиро-Суздальской земли.2012. Вып. 5. С. 86–94.