Географія поширення Трипільської археологічної культури
Перші люди на території сучасної Кропивниччини з'явилися дуже давно. Племена давніх мисливців, скотарів та землеробів у ході історичного поступу та законів природи безперервно змінювали один одного на цій не завжди гостинній землі. Про найдавніші віхи історії краю свідчать численні викопні пам'ятки, відкриті археологами.
Перший крок у вітчизняних наукових дослідженнях археологічних пам'яток краю було зроблено у 1763 році, коли за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О. П. Мельгунова в урочищі Кучерові Байраки (тепер — у Знам'янському районі) розкопали скіфський курган під назвою Лита Могила (початок VI століття до нової ери).
Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, чиє перебування (з XI століття до нової ери) на території Кіровоградщини зафіксоване істориками, були кімерійці. У VII столітті до нової ери Кімерію підкорили східні племена скіфів, що спромоглися створити власну державу з ефективною військовою організацією та самобутньою культурою.
Колишня Скіфія опинилася під владою нових завойовників — племен обрів (аварів). Далі естафету підкорення цих земель перехопив Хозарський каганат — федерація прикаспійських і причорноморських племен.
Землі сучасної Кропивниччини входили до складу Київської Русі. Саме тут проходила південна лінія укріплень проти кочовиків: печенігів, а згодом половців.
У першій половині XIV ст. на території сучасного села Торговиця існувало досить велике золотоординське поселення. Підставою для такого датування стали знахідки монет ханів Узбека та Науруза.
Середньовічне місто було ставкою монгольського намісника. Місце для її спорудження мало велике стратегічне значення, адже саме тут містилася основна переправа через річку Синюха та проходив великий торговий шлях, який з'єднував землі Західної та Північної Європи з стародавнім караванним шляхом, продовженням Великого шовкового шляху.
У місті було прокладено водогін, який складався з циліндричних глиняних труб, скріплених між собою вапняним розчином. На березі річки досліджено лазню-hammam східного типу, яка мала подвійну підлогу з пустотами всередині, через які подавалося тепле повітря від печі. Стіни та підлога мали рожевий колір. Це друга подібна знахідка в Україні.
У 1362 році на території Кіровоградщини відбулась одна з наймасштабніших литовсько-татарських битв - Битва на Синіх Водах, внаслідок якої до ВКЛ було приєднано Поділля і відвойовано Київ.
Першим населеним пунктом Новоархангельщини, згаданим у письмових джерелах є сучасне село Торговиця, яке в літописі ХРОНІКА ЛИТОВСЬКА Й ЖМОЙТСЬКА позначене, як перше місто, визволене князем Ольгердом після Синьоводської битви. Це підтверджують і дані археології — під час розкопок міста виявлено залишки спалених будівель, шар попелу та наконечники стріл. Золотоординське місто було спалене, а територія краю ввійшла до складу Великого князівства Литовського.
Згодом містечко відновилося вже під сучасною назвою — Торговиця, ставши важливим торговельним центром на межі лісостепової та степової України. Через нього проходив знаменитий Чорний шлях, який виходив з глибини Польщі, пролягав через Львів, Умань, Торговицю, Бобринець і закінчувався в Криму.
У часи Козаччини Торговиця перетворилася на козацьке містечко, яке було північно-західним форпостом Запорізької Січі. За часів Богдана Хмельницького в 1654 році у Торговиці було відкрито ило, тобто митницю. Першим митником гетьман призначив дозорця на прізвище Астаматій (Остафій Остапаненко). З відкриттям митниці Торговиця дуже швидко стала містечком з багатьма прикордонними і державними службами.
Новий час
У 40-х роках 18ст. північна частина суч. Кіровоградщини належала до задніпровських сотень Миргородського полку, південна — до земель Війська ЗапорозькогоКіровоградщина на мапі Запорожжя 18 ст.
Один з унікальних верстових стовпів якими козаки позначали свою територію (знайдений у селі Мошорине)
З історією краю пов'язана діяльність і кошового отаманаІвана Сірка, війська якого базувалися тут, захищаючи козацькі землі від польських і татарських військ. У липні 1661 року його війська неподалік Торговиці розгромили значні сили татар, які вчинили грабіжницький похід на Брацлавщину.
У період Руїни територія краю неодноразово переходила з рук в руки. Під час цих протистоянь населені пункти неодноразово розграбовувалися і руйнувалися.
Встановлення царської влади над Запоріжжям після підписання Белградського мирного договору1739 року стало початком відновлення козацького самоврядування. Межиріччя Синюхи, Бугу та Інгульця ввійшло до складу новоствореної Бугогардівськоїпаланки.
1742 року навпроти польського містечка Торговиці за наказом Київського губернатора Бібікова почалося спорудження військового шанця та поселення. Роботами керував полковник Миргородського козачого полкуВасиль Капніст. За його домовленістю з графом Станіславом Потоцьким осадчий козак Давид Звенигородський привіз з Поділля20 українських сімей для заснування поселення. Військове містечко отримало назву Архангельський городок (Новоархангельськ) та стало центром однойменної козацької сотні Миргородського полку.
У середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році — фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала Єлисаветградом (сучасний Кропивницький) — центром повіту Херсонської губернії.
З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 1868—1869 рр. залізниця з'єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки — Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.
1917 року територія сучасної Кіровоградської області входить до складу Української Народної Республіки. Надалі Кропивниччина, як і вся Україна стала ареною кровопролитної боротьби за власну державність.
Єлисаветград на межі XIX—ХХ століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 р.
Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917—1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.
У подальшій історії краю відбувалися складні процеси становлення соціалістичної економіки.
Суворим випробуванням стали роки другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тис. 155 осіб. Майже 400 звільнювачів області удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Також по Кіровоградській області станом на кінець червня 1945 року за агентурними й слідчими матеріалами на обліку перебували 1063 члени ОУН та особи, запідозрені у належності до націоналістичного підпілля. Із них: заарештовано НКДБ й СМЕРШ – 228; заарештовано німцями й доля їх не встановлена – 77; розроблялося за агентурними справами й справами-формулярами – 163; в розшуку перебувало – 87. Інші ж особи розроблялися за попередніми агентурними справами, на них накопичувався очорнювальний матеріал. Націоналістичне підпілля ОУН діяло на території області до 1950-х років.