1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АР Крим, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);
2) за своїм статусом — на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці — територіальні громади (міські, селищні, сільські). Крім того, АР Крим має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць;
3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України — на територіальні одиниці первинного рівня (міські, селищні і сільські територіальні громади), середнього рівня (райони) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).
Згідно чинного Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР (1981) (всупереч Конституції) існує такий тип населеного пункту як селище міського типу (смт). Населення смт вважається міським. Також де-факто адміністративно-територіальними одиницями є території територіальних громад, хоча законодавчо вони ще не мають такого статусу.
Київська держава була поділена на удільні князівства, цей устрій зберігся також у великах князівствах, що розвинулися після занепаду Русі (таких як Галицько-Волинське). Закарпаття, що з середини XI століття належало до Угорського королівства, поділялося на комітатиУнг, Берег, Угоча і Мараморош. На території Криму існувала візантійська провінція Херсонес.
1434-1772
Велике князівство Литовське зберегло давній устрій,[6] а Польща запровадила поділ на воєводства, який пізніше перейняла також Литва і який утвердився у Речі Посполитій.[7] Територія Криму і частина інших приморських земель до 1783 року входили до Кримського ханства, поділеного на 6 каймакамств.
Російська імперія поступово перевела підконтрольні українські землі на губернський устрій.[9]
1772-1918
В Австрії українські землі входили до коронних країв Королівства Галичини та Володимирії та Герцогства Буковини, поділені на повіти.[10][11][12] Закарпаття, що належало до Угорського королівства, продовжувало ділитися на комітати.[13]
1918
Українська Народна Республіка прийняла закон про новий територіальний устрій, за яким територія УНР мала бути поділеною на землі,[14] проте встановлення Гетьманату зашкодило втіленню реформи. ЗУНР використовувала австрійський поділ на повіти.[15]
У 1920-х роках в УСРР було запроваджено тимчасовий поділ на губернії (1923-1925) та округи (1923-1930).[18] На території Криму існувала Кримська АРСР, яку 1944 року перетворили на область.
1932 року замість поділу на округи (скасовані 1930) в Радянській Україні запровадили поділ на області, що є в основі сучасного устрою (зокрема на територіях Західної України (з 1939), Буковини (з 1940) та Закарпаття (з 1946). Крім областей у складі України існувала Молдавська АСРР (1924-40), а в лютому 1991 року на території Кримської області було утворено Автономну Республіку Крим.
Формування сучасного поділу
Історія адміністративних змін сучасної території України
Сучасна система областей та районів України сформована з 1932 року, коли були утворені перші 7 областей замість чинної до того адміністративної системи з 40 окру́гів та 406 районів (і 29 938 населених пунктів).
У березні 2014 року українська влада внаслідок російської агресії втратила контроль над окупованими Російською Федерацією АР Крим та м. Севастополем, влітку — над частиною Донецької та Луганської областей.
Станом на 1 жовтня2018 року в Україні були такі адміністративно-територіальні одиниці: АР Крим, 24 області, Київ та Севастополь, у складі яких нараховується 490 районів, 461 місто (з них 187 — міста спец. статусу, республіканського, обласного значення), 108 районів у містах, 883 селища міського типу, 28131 сільський населений пункт[19].
Для порівняння, станом на грудень 1965 року, в Україні було 394 райони, 370 міст, 828 селищ міського типу та 32 742 сільських населених пунктів, а на початок 2011 року — 490 районів, 459 міст (з них 180 — міста спец. статусу, республіканського, обласного значення), 118 районів у містах, 885 селищ міського типу, 10278 сільських рад, 28457 сіл[20].
17 липня2020 року Верховна Рада України прийняла постанову про скорочення кількості районів в Україні (Постанова набрала чинності 19 липня2020 року[21]). Замість 490 районів було створено 136. У середньому у складі кожної області стало по 4-5 районів[22].
Території районів складаються з сільських, селищних та міських територіальних громад. Київ та Севастополь, а також більшість обласних центрів та деякі великі міста також поділяються на райони у містах. У складі територіальних громад можуть утворюватися старостинські округи, які об'єднують один або декілька населених пунктів (здебільшого сіл або селищ), які не є адміністративними центрами громад.
Нормативно-правове забезпечення
Станом на поч. 2021 року підготовлений законопроєкт «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України», який має замінити «Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР», затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року.[23]
Він законодавчо має врегулювати питання щодо порядку утворення, ліквідації, встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних одиниць, назв населених пунктів та віднесення їх до певних категорій. Законопроєктом встановлюється трирівнева система адміністративно-територіального устрою України — регіональний рівень (АР Крим і області), субрегіональний рівень (райони), базовий рівень — міста, селища, села та допоміжний рівень — райони в містах. Також передбачене запровадження державної реєстрації адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад. Смт у разі прийняття проєкту закону мають перейти до категорії селищ, а існуючі селища — до категорії сіл. Також запропоновано перевести населені пункти Верховина, Голованівськ, Кельменці та Новоайдар до категорії міст.
Відповідно до п. 29 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Проте жодним чином не йдеться про можливість утворення і ліквідацію областей, встановлення і зміну їх меж, найменування і перейменування. В п. 13 ст. 92 Конституції України йдеться про те, що виключно законами України визначається територіальний устрій України. Однак Закон України «Про територіальний устрій України» так до цього часу і не був прийнятий. Тому на сьогодні це питання залишається відкритим.
В історичній ретроспективі.
В 1991 р. Президія Верховної Ради Української РСР зробила спробу прийняти новий нормативно-правовий акт замість Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. У зв'язку з цим Президія Верховної Ради Української РСР постановила передати проект «Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР» на попередній розгляд Комісії Верховної Ради Української РСР з питань діяльності Рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування. Однак новий нормативно-правовий акт так і не був прийнятий.
Після прийняття Конституції України у 1996 р. народні депутати України Р. Безсмертний, І. Юхновський, В. Стретович запропонували проєкт Закону України „Про адміністративно-територіальний устрій України”, який 15 липня 1997 р. був прийнятий за основу (картка/картка/вето).
У травні 1997 був прийнятий Закон «Про місцеве самоврядування»[24]
1998 року Указ Президента започаткував реформу.[25]
*Зараз в окупованій АР Крим 14 районів, вони будуть ліквідовані після деокупації, а замість них буде створено 10 нових районів. Всього нових районів в Україні 136, з урахуванням існуючих районів АР Крим, що не ліквідовані, — 140.
За даними офіційного порталу Верховної Ради України[29].
Міста не враховані у таблиці у графі «міста», бо в них міські ради не утворені і вони не входять до складу територіальних громад: Прип'ять та Чорнобиль. Всього міст в Україні — 461.
Міста з районним поділом, в яких районні ради у місті не утворені
Назва області
Назва міста
Районів
у місті
Районних
рад у місті
Дніпропетровська
Дніпро
8
0
Дніпропетровська
Кам'янське
3
0
Донецька
Горлівка
3
0
Донецька
Донецьк
9
0
Донецька
Макіївка
5
0
Донецька
Маріуполь
4
0
Житомирська
Житомир
2
0
Запорізька
Запоріжжя
7
0
Луганська
Луганськ
4
0
Львівська
Львів
6
0
Миколаївська
Миколаїв
4
0
—
Київ
10
0
Одеська
Одеса
4
0
Полтавська
Кременчук
2
0
Сумська
Суми
2
0
Харківська
Харків
9
0
Черкаська
Черкаси
2
0
Чернігівська
Чернігів
2
0
Зміни у 1991-2020 роках
Кількість адміністративно-територіальних одиниць у 1924–2020 роках[30][31](на 1 січня)
↑Kiaupa, Zigmantas; Jūratė Kiaupienė; Albinas Kunevičius (2000) [1995]. The History of Lithuania Before 1795 (English ed.). Vilnius: Lithuanian Institute of History. pp. 163–164. ISBN 9986-810-13-2.
↑Corona Regni Poloniae. Mapa w skali 1:250 000 (mapa kartograficzna I Rzeczypospolitej z II połowy XVI wieku), autorzy, Instytut Historii im. Tadeusza Manteuffla Polskiej Akademii Nauk i Pracownia Geoinformacji Historycznej Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, Lublin: Atlas Fontium
↑Плохій, Сергій (2006). Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні. Видання друге — К.: Критика, 495 с. ISBN 966-7679-86-1. — с. 46-47
↑Литвин М. Р., Науменко К. Є. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України, ВКФ «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9 — с. 75
↑Adam J. Mielcarek, Podziały terytorialno-administracyjne II Rzeczypospolitej w zakresie administracji zespolonej, Warszawa 2008.
↑Стойко О. М. Законодавчі ініціативи щодо вдосконалення адміністративно-територіального устрою України / О. М. Стойко // Правова держава. Випуск 24. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2013. — С. 406-412.
Адміністративно-територіальний устрій України / А. І. Жежера (авт.-упоряд.). — К. : Держ. підпр. «Державний картографо-геодезичний фонд України» ДП «Укркартгеофонд», 2005. — 800 с. (Довідник на геопорталі «Адміністративно-територіальний устрій України»)
Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.) / Верховна Рада України; за заг. ред. В. О. Зайчука; відп. ред. Г. П. Скопненко; упоряд. В. І. Гапотченко. — К. : Парламентське видавництво, 2012. — 784 с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-611-865-6.