У 1556—1568 рр. Фінляндія мала у складі Шведського Королівствастатусгерцогства, у 1568—1808 рр. — великого герцогства (шведський король був одночасно великим герцогом Фінляндським; країна мала власний парламент (дієт), власний прапор — біле полотнище із синім прямим хрестом — і користувалася внутрішньою автономією).
Повна інкорпорація Фінляндії до Російської імперії відбулася після поразки Швеції у війні 1808—1809 рр.
27 березня1809 р. російський імператор Олександр I, проголосивши себе Великим князем Фінляндським, підписав маніфест про недоторканість дотеперішньої релігії, прав і законів Фінляндії.
28 березня1809 р. у Порвоо (Борго) відбувся сеймстанів Фінляндії, який затвердив персональну унію країни з Російською імперією. Делегати склали присягу Олександру I як Великому князю Фінляндському та ухвалили головні засади державного устрою, після чого сейм не скликали до 1863 р.
Таким чином, Фінляндію було проголошено великим князівством у складі Російської імперії. Її монархами тепер ставали імператори з династії Романових, представником яких у Фінляндії був генерал-губернатор. У Санкт-Петербурзі створили міністерство у справах Фінляндії. Цей статус зберігався впродовж понад століття. На практиці це означало досить широку автономію законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.
23 грудня1811 р. імператорським маніфестом зі складу суто імперських земель до Великого князівства Фінляндського було повернуто територію «Старої Фінляндії» з м. Виборг.
Вересень 1863 року — імператор дозволив регулярно скликати фінляндський сейм (парламент). Його перше засідання відкрив особисто імператор Олександр II промовою, виголошеною по-французьки.
1860 — за указом Олександра II, на території Великого князівства Фінляндського було введено власну валюту — фінляндську марку.
За часів Олександра III та Миколи II Петербург намагався обмежити автономію ВКФ. Було ліквідовано автономні фінські війська, робилися спроби примусити фінляндців до служби в загальноімперській армії, русифікувати освіту та державні установи тощо. Найзатятішим русифікатором Фінляндії був генерал-губернатор М.Бобриков, який 1904 року загинув внаслідок замаху.
1906 — замість застарілого станового сейму відбулися вибори до нового демократичного парламенту (Eduskunta), сформованого на засадах загального виборчого права. Саме тоді фінські жінки першими в Європі отримали право голосу на виборах.
Проте 1909 року імператорським указом конституцію Фінляндії було скасовано, 1910-го — розпущено парламент.
Лютий 1917 — з поваленням Миколи ІІ персональна унія Фінляндії з Росією виявилася автоматично розірваною. Було відновлено конституцію Фінляндії.
Останню спробу придушення автономії Фінляндії зробив російський Тимчасовий уряд у липні 1917 року.
Після жовтневого (листопадового) перевороту 1917 року в Російській республіці новий фінський парламент 15 листопада перебрав на себе всю владу в країні.
6 грудня1917 р. сейм проголосив створення незалежного «Королівства Фінляндія», перетвореного 1918 року на Фінляндську Республіку.
Очільником Великого князівства Фінляндського був російський імператор, який мав титул Великого князя Фінляндського, генерал-губернатор — голова місцевого уряду, а з 1816 року — Імператорського фінляндського сенату, виконував функції намісника. Вища фінська адміністрація підпорядковувалася безпосередньо імператору. У Петербурзі фінськими справами до 1891 року займався Комітет (у 1809—1811 рр. — Комісія) у справах Фінляндії.[1]
Сейм Фінляндії складався з представників чотирьох станів. У його компетенцію входило тільки законодавство в галузі внутрішніх справ. Без згоди Сейму імператор не міг вводити або скасовувати закони і податки.
До 1863 року, оскільки фінляндський Сейм фактично не збирався, Сенат брав активну участь у законодавчому житті краю, хоча формально був наділений лише правом законодавчої ініціативи. Законопроєкт, що виходить від Сенату, за схвалення його імператором, мав передаватися у вигляді найвищої пропозиції на обговорення Сейму, а так як Сейми не скликались, то на ділі відразу ж після схвалення законопроєкт ставав законом.
Адміністративний поділ
Карта Фінляндії із зазначенням меж Російської імперії та Швеції в різний час за договорами, а також по картах генерального штабу, Гермелін, Лоттера, Аф-Кнорринга та інших. Ордин, Кесарь Филиппович «Покорение Финляндии. Опыт описания по неизданным источникам». Том I. — СПб: Тип. И. Н. Скороходова, 1889
«Suomenmaan kartta» 1881 року. Ділянка карти виділена білим кольором — проєкт виходу Фінляндії до Північного Льодовитого океану.
25 пенні, 1916 року. На аверсі монети герб великого князівства Фінляндського
На початку XX століття у Фінляндії переважно розвивалася деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, яка орієнтувалася на західноєвропейський ринок. Провідною галуззю сільського господарства стало тваринництво, продукція якого також в основному вивозилася в Західну Європу. Торгівля Фінляндії з Росією при цьому скорочувалася. Під час Першої світової війни через блокаду і практично повне припинення зовнішніх морських зв'язків були згорнуті як основні експортні галузі, так і галузі внутрішнього ринку, які працювали на привізній сировині.
В 1860 році, за указом імператора Олександра II, на території Великого князівства Фінляндського була введена власна валюта — Фінляндська марка, чому немало сприяла активність Йохана Снелльмана, фінського сенатора, публіциста, філософа, письменника, журналіста і державного діяча, одного з найвідоміших фенноманів XIX століття.
Назву для нової валюти придумав Еліас Леннрот, збирач «Калевали». Примітно, що Німеччина назвала свою валюту маркою тільки через 10 років.