Виїзний туризм (туризм за кордон, міжнародний туризм) — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни (згідно зі ст. 4 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р.)[1].
У науковій літературі існує безліч визначень «виїзного туризму» розробленими вченими-економістами, правознавцями:
Наприклад, А. Б. Здоров вважає, що виїзний туризм — це подорож осіб, що постійно проживають в країні, але виїжджають з певними цілями в іншу країну[2].
На думку А. Ю. Александрової, міжнародний (виїзний) туризм охоплює поїздки подорожуючих осіб з туристичними цілями за межі країни постійного проживання[3].
П. Р. Пуцентейло вважає, що виїзний туризм — подорожі осіб, що постійно проживають в одній країні, в іншу країну з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю в відвідуваною країні[4].
У науковій літературі виділяють різні ознаки для характеристики туризму. Доцільно виділити наступні ознаки, які притаманні безпосередньо виїзного туризму:
регулюється спеціальним законодавством;
визначає спеціальний коло учасників даних правовідносин;
є видом підприємницької діяльності зі спеціальним режимом її здійснення;
встановлено основні вимоги до здійснення виїзного туризму та отримання ліцензії;
комплексний характер діяльності (організація проживання, харчування, перевезення, екскурсійного, культурно-розважального, лікувально-оздоровчого обслуговування, організація дозвілля);
наявність спеціального договору (контракту) на туристичне обслуговування, зміст якого визначено чинним законодавством[5];
у процесі здійснення виїзного туризму, громадянином України або особою, що постійно проживає на її території необхідно перетнути митний кордон України разом з його майном в іншу країну;
триває досить короткий проміжок часу. Тривалі подорожі відбуваються лише одиницями індивідуумів. Туризм ж — масове явище XX століття, що отримало свій розвиток в силу сформованої в розвиненому суспільстві політико-економічної ситуації. Люди (в більшості своїй робітники за наймом) повсюдно отримали право на щорічну відпустку. За статистикою найбільшу частку займає туризм вихідного дня (2-3 дні), далі йдуть невеликі туристичні поїздки (6-7 днів), значно меншу частку займають 8-12-денні тури.
головні цілі: розважальні (аттрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значимістю є цілі оздоровчі та лікувальні, далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші[6].
відсутність ознак оплачуваної роботи у відвідуваних місцях.
Суб'єкти виїзного туризму
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р., суб'єктами виїзного туризму вважаються:
Туристичний оператор (туроператори) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;
туристичні агенти (турагенти) — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;
гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування[1].
Форми відповідальності суб'єктів туристичної діяльності при здійсненні виїзного туризму
відшкодування збитків;
штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції
адміністративно-господарські санкції[7] — за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності
«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;
«Про ліцензування видів господарської діяльності»;
Підзаконні нормативно-правові акти:
Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства культури і туризму України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської та турагентської діяльності».
↑Квартальнов В. А. Туризм: Учебник. — Москва : Финансы и статистика, 2000. — 320 с.(рос.)
↑Сіманкіна О. О. До питання про відповідальність туроператора за порушення законодавства про ліцензування // Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права: матеріали міжнародної науково-практичної конференції у м. Львів 22-23 березня 2013 р.. — Львів : Західноукраїнська організація «Центр Правничий ініціатів», 2013. — С. 70-72.