Внебовзя́ття Пресвятої Діви Марії[1][2] (також Взяття Пресвятої Діви Марії в небесну славу, Внебовзяття Богородиці, Небовзяття Богородиці; лат.Assumptio Beatae Mariae Virginis) — один із чотирьох Марійських догматів католицької церкви. За католицьким догматом, після закінчення земного життя Діви Марії, її душа і тіло були взяті до Небес. Після цього Богородиця була коронованаКоролевою Небес. У католицькому богослов'ї остаточно не вирішене питання, чи завершення земного життя Богородиці означає її смерть, хоча більшість середньовічних західних богословів уважали, що Пречиста дійсно померла.
Існують думки, що термін «Вознесіння Діви Марії» є помилковим, оскільки: 1) «Вознесіння» вживається лише стосовно Христа («Вознесіння Христове»), який сам піднявся («вознісся») на Небеса; 2) «Внебовзяття» (лат.Assumptio) і «Вознесіння» (лат.Ascensio) — різні богословські поняття; Ascensio означає, що Христос сам возноситься (активний стан), а Assumptio — що Марію підносить Христос (пасивний стан)[3].
У VII–IX століттях на Заході співіснували так звані морталісти, що наполягали на факті фізичної смерті Марії, та їх опоненти — імморталісти. В IX столітті з'явилося апокрифічне послання Псевдо-Ієроніма, що говорило про вознесіння душі (але не тіла) Марії на небо і посмертної нетлінності її тіла. Послання Псевдо-Августина також говорило про тілесне вознесіння (і душі і тіла). До помірних морталістів належали Тома Аквінський, Бонавентура та Йоан Дунс Скот, які відстоювали принцип гармонії природи та благодаті, визначені для Діви Марії.
Свято
Взяття Богородиці в небесну славу відзначається як церковне свято. Існує традиція в цей день приносити перші плоди нового врожаю в дар церквам та каплицям, присвяченим Діві Марії. Свято супроводжується урочистими богослужіннями, церковними процесіями й театральними дійствами.