26 березня1944 війська 2‑го Українського фронту вийшли до кордону з Румунією. Ще до початку наступу розвідка забезпечила радянське командування необхідною інформацією про стан прикордонної смуги, кількість техніки та живої сили противника. Біля Флорешти група розвідників на чолі з сержантом Романенком знищила невеликий німецький загін, що пересувався на машинах, і на захопленому транспорті помчала вперед, до Пруту. У місцевих жителів знайшлося кілька човнів, на яких група подолала річку, добула важливі документи й «язика».
27 березнявоїни27-ї та 40‑ї армійгенерал-лейтенантів С. Г. Трофименка та П. Ф. Жмаченка першими форсували р. Прут. У розпалі боїв командуючий 2‑м Українським фронтом маршал Радянського СоюзуІ. С. Конєв одержав розпорядження Ставки про припинення активних дій, оскільки 12 квітня урядові Румунії було направлено умови перемир'я. Антонеску відповів на цю пропозицію оголошенням тотальної мобілізації та продовженням війни на боці Німеччини. Після цього війська 2‑го Українського фронту відновили наступ. Пройшовши з боями близько 100 км, вони на середину травня захопили міста Ботошані, Радеуці, Сучаву, Фелтічені й відтіснили ворога до передгір'я Карпат і міста Ясси.
Бойові діїв Румунії з квітня по серпень1944 характеризувалися як бої місцевого значення, однак були вони досить кровопролитними й відіграли значну роль у створенні умов для проведення Яссько-Кишинівської операції.
До серпня 1944 року для радянських військ на балканському напрямі склалася сприятлива обстановка для завдання вирішального удару. Німецьке командування літом 1944 роки перекинуло з цього напряму до Білорусі і Західної України 12 дивізій, тим самим послабивши групу армій «Південна Україна». Не зважаючи на це, німецько-румунське командування створило тут потужну глибоко ешелоновану оборону, що складалася із 3-4 оборонних смуг, пов'язаних з водними перешкодами і горбуватою місцевістю. Сильні оборонні обгородження підперізували багато міст і інші населені пункти Молдавської РСР і східної Румунії.
Політична обстановка в Румунії до того часу була складною. 4 серпня 1944 року сталася зустріч румунського лідера І. Антонеску з Гітлером. На цій зустрічі Гітлер запевнив румунського союзника, що вермахт захищатиме Румунію так само, як і Німеччину. Але, у свою чергу, він зажадав від Антонеску, аби незалежно від обставин Румунія залишалася союзником Рейху і взяла на себе утримання німецьких військ, що діяли на румунській території. Проте в самій Румунії все більше зростала незадоволеність режимом Антонеску. Багато хто вже не вірив в успішний для Країн Осі розвиток подій на фронтах і побоювався загрози окупації Румунії радянськими військами.
Радянське командування вважало, що румунські війська, які були в основному зосереджені на флангах, менш боєздатні, ніж німецькі. Тому було прийнято рішення завдати головного удару по флангах угруповання противника на двох далеко віддалених один від одного ділянках. 2-й Український фронт завдавав удару на північний захід від Ясс, 3-й Український фронт — на південь від Бендер (Суворовська гора). При цьому необхідно було переконати противника, що основного удару передбачається завдати на тактично вигіднішому кишинівському напрямі. Для цієї мети були розроблені і проведені спеціальні заходи оперативного маскування.
Згідно з директивою Ставки від 2 серпня 1944 року, 2-й Український фронт отримав завдання прорвати оборону противника, завдаючи удару силами трьох загальновійськових і танкової арміями в напрямку на Ясси — Фельчиул. На першому етапі операції війська повинні були захопити переправи через річку Прут і спільно з військами 3-го Українського фронту розбити кишинівське угруповання противника, не допускаючи її відходу, а потім розвивати наступ в загальному напрямі на Фокшани, забезпечуючи правий фланг ударного угруповання з боку Карпат.
3-му Українському фронту було поставлено завдання прорвати оборону противника на південь від Бендер і завдати удару силами військ трьох загальновійськових армій у напрямі Хуші, забезпечуючи ударне угруповання фронту з півдня. На першому етапі їм належало у взаємодії з військами 2-го Українського фронту розгромити кишинівське угруповання противника і опанувати рубіж Леова, Молдавка, надалі розвивати наступ в загальному напрямі на Рені і Ізмаїл, не допускаючи відходу противника за річки Прут і Дунай. Танкову армію, танкові і механізовані корпуси фронтам пропонувалося використовувати після прориву оборони противника для якнайшвидшого захвату переправ на річці Прут, а 5-й гвардійський кавалерійський корпус — для форсування річки Серет і забезпечення військ 2-го Українського фронту із заходу.
Чорноморському флоту належало здійснити вогневу підтримку приморського флангу Третього Українського фронту, забезпечити їм форсування Дністровського лиману, висадити тактичні десанти, порушувати прибережні морські комунікації Німеччини і Румунії, знищувати кораблі противника і завдавати масованих авіаційних ударів по військово-морських базах Констанца та Сулина.
Дунайська флотилія повинна була сприяти військам 3-го Українського фронту у форсуванні Дунаю.
Радянські війська налічували 1314 тис. чоловік, 16 тис. гармата та мінометів, 1870 танків і самохідно-артилерійських установок, 2200 бойових літаків. На ділянках прориву оборони противника (на 2-му Українському фронті — 16 км, на 3-му — 18 км) була створена висока оперативна щільність військ, що наступають, — до 240 гармат та мінометів і до 56 танків і самохідно-артилерійських установок на 1 км фронту. Стрілецькі дивізії наступали на фронті менше 1 км.
2-й Український фронт (сд-46, пдд — 7, кд-3, мк-2, тк-3, отбр-1, сабр- 1, УР-2) 3-й Український фронт (сд-34, пдд- 1, мк-1, омсбр- 1, отбр-1, УР-1). Всього: дивізій — 91, мк и тк — 6, бригад — 4, УР — 3.
771 200 523 000
190 000
Група армій «Південна Україна» (47 дивізій, в тому числі румунських — 22; бригад — 5)
Чорноморський флот СРСР Дунайська військова флотилія
Яссько-Кишинівська наступальна операція почалася рано вранці 20 серпня1944 року з потужного артилерійського наступу, що тривав 1 год. 45 хв., перша частина якого полягала в придушенні ворожої оборони перед атакою піхоти і танків, а друга — в артилерійському супроводі атаки. О 7 годині 40 хвилин, радянські війська, що супроводжувалися подвійним вогневим валом, перейшли в наступ з Кицканського плацдарму і з району на захід від Ясс. Одночасно штурмова авіація групами по 8—20 літаків з інтервалами в 15 хвилин завдавала бомбових і штурмових ударів по найсильнішим опорним пунктам і вогневим позиціям артилерії противника. Управління військами в ланці батальйон — полк — дивізія було ворогом втрачено.
Вогневе ураження було настільки сильним, що перша смуга німецької оборони була майже повністю знищена. От як описує стан німецької оборони в своїх спогадах один з учасників тих боїв:
Коли ми рушили вперед, то на глибину приблизно десять кілометрів місцевість була чорною. Оборона противника практично була знищена. Ворожі траншеї, вириті в повне зростання, перетворилися на дрібні канави, завглибшки не більше ніж по коліно. Бліндажі були зруйновані. Інколи попадалися дивом уцілілі бліндажі, але солдати противника, що знаходилися в них, були мертві, хоча ми не бачили слідів поранень. Смерть наставала від високого тиску повітря після розривів снарядів і ядухи.
Сприятливу обстановку використали війська ударних угруповань фронтів для розвитку високих темпів наступу і прориву тактичної оборони противника в найкоротший термін.
Німецьке командування, намагаючись зупинити просування радянських військ в районі Ясс, кинуло в контратаки три піхотні і одну танкову дивізії. Але це не змінило становища. На другий день наступу ударне угруповання 2-го Українського фронту вело вперту боротьбу за третю смугу на хребті Маре, а 7-ма гвардійська армія і кінно-механізована група — за Тиргу-Фрумос.
До кінця 21 серпня війська фронту розширили прорив до 65 км по фронту і до 40 км в глибину і, здолавши все три оборонні смуги, опанували містами Ясси і Тиргу-Фрумос, тим самим узявши два потужні укріплені райони за мінімальний строк.
20 серпня, при прориві оборони противника, в боях в районі Тиргу-Фрумос відзначився сержантОлександр Шевченко. Просування його роти було під загрозою зриву через противника, що вів з ДЗОТу вогонь. Спроби подавити ДЗОТартилерійським вогнем із закритих вогневих позицій успіху не принесли. Тоді Шевченко кинувся на амбразуру і закрив її своїм тілом, відкривши дорогу штурмовій групі. За цей подвиг Шевченка посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[2].
3-й Український фронт успішно просувався на південній ділянці, на стику 6-ї німецької і 3-ї румунської армій. Атака була настільки стрімкою, що під кінець першого дня операції його війська завершили прорив головної смуги оборони противника і вийшли до другої оборонної смуги, місцями уклинившись на глибину 10—12 км і розширивши фронт прориву до 40 км. Це створило сприятливі умови для розвитку стрімкого наступу в глибину і для ізоляції з'єднань 3-ї румунської армії з метою подальшого їх розгрому по частинах.
Противник, прагнучи зірвати наступ, що розпочався, з ранку 21 серпня підтягнув резерви і, спираючись на другу смугу оборони, наніс контрудар по військах 37-ї арміїгенерал-лейтенанта І. Т. Шлеміна, покладаючи особливі надії на дії своєї 13-ї танкової дивізії. Проте всі його спроби зупинити наступ виявилися безуспішними. Вимотавши і знекровивши противника, війська 37-ї армії рішучою атакою опанували населеним пунктом Єрмоклія, а наприкінці дня вийшли в район Опач. З'єднання46-ї армії до того часу вийшли в район Алексендрень.
Під кінець другого дня операції війська 3-го Українського фронту ізолювали 6-ту німецьку армію від 3-ї румунської, замкнувши кільце оточення 6-ї німецької армії біля села Леушень. Її командувач втік, кинувши війська.
Активно фронтам допомагала авіація. За два дні радянські льотчики здійснили близько 6350 вильотів. Авіація Чорноморського флоту завдавала ударів по румунських і німецьких кораблях і базах в Констанці і Суліні. Німецькі і румунські війська понесли великі втрати в живій силі і бойовій техніці, особливо на головній смузі оборони, і почали поспішно відступати. За перші два дні операції були повністю розгромлені 7 румунських і 2 німецьких дивізії.
Командувач групою армій «Південна Україна» Фріснер, детально проаналізувавши обстановку після першого дня наступу радянських військ, зрозумів, що битва складається не на користь групи армій і ухвалив рішення відвести війська групи армій за Прут і, попри відсутність наказу Гітлера, довів свій наказ до військ 21 серпня. Наступного дня, 22 серпня, дав дозвіл на відведення військ групи армій і Генеральний штаб, але було вже пізно.
На той час ударні угруповання радянських фронтів вже перехопили основні дороги відходу на захід. Німецьке командування продивилося можливість оточення своїх військ в районі Кишинева. У ніч на 22 серпня моряки Дунайської військової флотилії спільно з десантною групою 46-ї армії успішно форсували 11-кілометровий Дністровський лиман, оволоділи містом Аккерман і почали розвивати наступ в південно-західному напрямку.
21 серпня Ставка ВГК видала директиву, згідно з якою було необхідно «об'єднаними зусиллями двох фронтів швидше замкнути кільце оточення противника в районі Хуші, після чого звужувати це кільце з метою знищення або полонення кишинівського угруповання противника».
Виконуючи наказ Ставки, війська 2-го Українського фронту продовжували розвивати наступ. 22 серпня перейшли в наступ з'єднання 4-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта І. В. Галаніна, що завдавала головного удару на правому фланзі уздовж східного берега річки Прут. До кінця дня війська фронту глибоко охопили угруповання противника в районі Ясс і Кишинева із заходу.
24 серпня був завершений перший етап стратегічної операції двох фронтів — прорив оборони і оточення яссько-кишинівського угруповання німецько-румунських військ. До результату дня радянські війська просунулися на 130—140 км. У оточенні виявилося 18 дивізій.
Радянське командування направило 50 дивізій і основні сили обидвох повітряних армій углиб Румунії на допомогу антиурядовому повстанню, що спалахнуло 23 серпня 1944 у Бухаресті, а 34 дивізії були залишені для ліквідації оточеного угруповання. До 27 серпня оточене на сході від Пруту угруповання перестало існувати. До 28 серпня була знищена і та частина німецьких військ, якою удалося переправитися на західний берег Пруту з наміром пробитися до Карпатських перевалів.
Наступ радянських військ на зовнішньому фронті усе більш наростав. Війська Другого Українського фронту розвивали успішне просування у бік Північної Трансільванії і на фокшанському напрямі, 27 серпня зайняли Фокшани та вийшли на підступи до Плоєшті й Бухареста. З'єднання 46-ї армії Третього Українського фронту, наступаючи на південь по обох берегах Дунаю, відрізали шляхи відходу розбитим німецьким військам до Бухаресту.
Яссько-кишинівська операція увійшла до історії військового мистецтва як «Яссько-Кишинівські Канни». Вона характеризувалася майстерним вибором напрямів головних ударів фронтів, високим темпом наступу, швидким оточенням і ліквідацією крупного угруповання противника, тісною взаємодією всіх видів військ. За підсумками операції 126 з'єднань і частин удостоєно почесних найменувань Кишинівських, Ясських, Ізмаїльських, Фокшанських, Римникських, Констанцських і інших.
Яссько-Кишинівська наступальна операція, мабуть, одна з небагатьох крупних стратегічних операцій Німецько-радянської війни, в якій перемога над ворогом була досягнута порівняно малими жертвами. В ході операції радянські війська втратили 12,5 тисяч чоловік, тоді як німецькі і румунські війська втратили 18 дивізій. 208 600 німецьких і румунських солдатів і офіцерів попали в полон.