Має площу 196 235 км² (що становить приблизно третину площі України), і належить до території Нунавут. Найвища точка на острові — гора Пік Барбо (англ.Barbeau Peak) 2616 м над рівнем моря. На схід від нього проходить кордон між Канадою і Гренландією. За 50 км знаходиться найзахідніша точка Гренландії Мис Олександра.
Мис Колумбія на 83°06′ є найпівнічнішою точкою суші в Канаді та однією з найпівнічніших точок суші на планеті (найпівнічнішою точкою суші на Землі є сусідній острів Кафеклуббен у Гренландії). Гірська система Арктичних Кордильєр охоплює значну частину острова Елсмір,
На острові проживає 146 осіб (за даними 2006 року) — з них 141 у містечку Гріс-Фіорд та 5 осіб у поселенні Алерт, яке є найпівнічнішим населеним пунктом світу (817 км від Північного полюса). У дослідницькому поселенні Еврика, яке є другим найпівнічнішим поселенням світу, постійного населення немає, однак принаймні 8 робітників працюють на ній ротаційно.
Перші люди, які мешкали на острові Елсмір, були невеликими групами, що займались полюванням на карібу Пірі[en], вівцебиків та морських ссавців приблизно у 2000–1000 роках до Р.Х.
[2]
Як і мисливці культури Дорсет (або палеоескімоси) та інуїти пост-культури острова Руїн та культури Пізнього Туле широко використовували регіон півострова Баче[en] як влітку, так і взимку.
Це був останній регіон у Канадській високій Арктиці, де населення зникло під час Малого льодовикового періоду, що засвідчує його загальну економічну важливість як частини культурної сфери протоки Сміта, частиною якої він іноді був, а іноді й головним поселенням[3].
Вікінги з гренландських колоній досягли островів Елсмір, Скрелінг[en] і Руїн[en] під час мисливських експедицій і торгівлі з групами інуїтів.
[3]
Незвичайні споруди на півострові Баче можуть бути залишками дорсетського кам'яного довгого будинку[en] пізнього періоду .
[4]
Першими європейцями, що побачили острів після вікінгів в 1616 році, була експедиція британського мореплавця генуезця Вільяма Баффіна, що вийшла з Бристоля.
В 1852 році острів названо на честь президента Королівського географічного товариства британського графа Франсіса Егертона, 1-й граф Елсміра[en] (англ.Francis Egerton, 1st Earl of Ellesmere).
[5]
Експедиція Сполучених Штатів на чолі з Адольфусом Грілі в 1881 р. перетнула острів зі сходу на захід,
[1]:631
заснувавши Форт-Конгер[en] у північній частині острова.
Експедиція Грілі знайшла викопні дерева на острові Елсмір наприкінці 1880-х років.
Фіорд Стенкул був вперше досліджений у 1902 році Пером Шей, учасником 2-ї норвезької полярної експедиції Отто Свердрупа.
Довжина острова з півночі на південь приблизно 800 км, ширина близько 500 км[10].
Площа острова складає 196 236 км², це третій за площею острів Канади[8]
і десятий у світі[11].
Загальна довжина берегової лінії 10748 км[12].
Все узбережжя острова порізане довгими фіордами, що ділять острів на кілька відокремлених частин - земель (Гранта, Грінелла, Свердрупа, Елсмір).
На півночі берегову лінію подовжують шельфові льодовики[8] — масивні льодовикові поля завтовшки до 60 м, що йдуть у море на відстань до 18 км.
В інших частинах острова береги урвисті, місцями утворюють скелясті стіни заввишки понад 2 км[13].
Мис Колумбія є найпівнічнішою точкою Канади.
[8].
Більша частина Елсміру покрита горами, які перетинають три проходи-перевали, що простяглися із заходу на схід.
Частина гірських хребтів покрита льодовиковими шапками, з яких до моря сповзають льодовики
[13].
У північній частині Елсміра як пануючі висоти виступають гори Землі Гранта — пасмо гострих піків, складених осадовими породами віком близько 100 тис. років і вкритих льодовиковою шапкою завтовшки до 900 м .
Характерна риса ландшафту - нунатаки, голі вершини, що пробиваються крізь товщу льоду та снігу.
Найвища точка острова - Пік Барбо (2616 м над рівнем моря) - також є найвищою точкою всієї східної частини Північної Америки.
На південь рельєф знижується, утворюючи плато Гейзен, на якому розташоване однойменне озеро[en] — найбільше у Заполяр'ї. У центральній частині Елсміра гористий Пояс Форда досягає висот 2000 м
[8].
Південно-східний край острова є найпівнічнішою частиною докембрійського Канадського щита.
Ця частина Елсміра теж рясніє горами, накритими льодовиковою шапкою, з нунатаками заввишки до 2200 м.
Льодовикова шапка, що простяглася до південного і східного узбережжя, породжує численні айсберги, що потім дрейфують у море Баффіна.
Острів Пім[en] біля східного узбережжя неподалік від затоки Фрам — найбільша вільна від льоду ділянка місцевості в цьому районі. Південна частина острова на захід від Канадського щита є сформованим палеозойськими породами плато, що перетинається глибокими долинами. У центрі плато розташована ще одна велика льодовикова шапка, а дві шапки меншого розміру знаходяться на його заході та сході[13].
13 серпня 2005 року від розташованого неподалік Елсміра шельфового льодовика Айлз[en] в процесі сколу відокремився льодовиковий острів. Після цього шельфовий льодовик практично перестав існувати
[14].
Процес дослідження та відновлення вченими хронології розвитку подій, що спричинили скол, зайняв близько шістнадцяти місяців[15]. Значні частини шельфових льодовиків Айлз, Маркхем, Ворд-Хант та Серсон відкололися у вигляді айсбергів влітку 2008[15].
На острові знайдено родовища нафти[10], а 2012 року корпорація Canada Coal розпочала розвідку великих запасів кам'яного вугілля, також виявлених на Елсмірі[8].
Клімат
Клімат острова полярний арктичний.
Більшу частину року навколишні води вкриті льодом.
Середньорічні температури на більшій частині острова коливаються між -16 °С і -16,5 °С.
Влітку середня температура близько нуля, взимку від -28 ° С до -30 ° С
[16][17].
У районі льодовикових шапок температури нижче - середньорічна -18,5 ° С, літня -2 ° С і зимова від -30 ° С до -35 ° С
[18].
Тривалість полярної ночі та дня становить приблизно п'ять місяців.
У центральних районах острова на рік випадає 50 — 150 мм опадів
[17],
на західному та східному узбережжі: 100 — 200 мм
[16],
в районі льодовикових шапок - до 300
[18].
Сніговий покрив дуже тонкий.
Холод ускладнює випаровування вологи, в результаті на острові низька вологість і мало опадів.
Хоча влітку більшість острова звільняється від льоду, цього недостатньо для зростання деревної рослинності, оскільки за коротке і холодне літо земля відтає лише кілька сантиметрів.
Рослинність на острові представлена осередками, у місцях, захищених від вітру, ростуть голостебельні маки та інші види трав'янистих рослин.
Тваринний світ на острові різноманітніший, ніж рослинний.
Тут зустрічаються полярні зайці, вівцебики, олені-карибу Пірі, що не мігрують на південь, дрібніше і світлішого забарвлення, ніж материкові.
На Елсмірі, як і на деяких інших канадських арктичних островах, мешкає мелвільський острівний вовк — підвид звичайного вовка, що відрізняється білим або світло-сірим хутром і дрібнішими розмірами.
Через мізерність рослинного покриву і суворого клімату питання виживання для видів, що мешкають тут, стоїть дуже гостро.
Для того, щоб зберегти тендітну природу острова та озеро Гейзен, оголосили в 1988 році національним парком.
Палеонтологія
В еоцені острів був покритий густими широколистяними лісами та був одним із найвищих лісів такого типу за всю історію Землі.
На острові було виявлено викопні залишки тварин і рослин, які жили 52—53 мільйони років тому.
Знайдено найдавніші скам'янілості птахів в Арктиці, що належать до роду пресбіорніс.
Острів зараз знаходиться всього на кілька градусів на північ, ніж знаходився 50 мільйонів років тому.
Клімат у той період був незрівнянно м'якшим і дозволяв жити на острові навіть алігаторам і черепахам.
На острові росли дощові ліси, клімат був помірного типу, середні літні температури були близько 20 градусів тепла, взимку навіть у період полярної ночі, яка на таких широтах триває від 3 до 4 місяців, температура не опускалася нижче 0 °C.
На острові у такий спосіб склався унікальний навіть для теплого еоцену біоценоз.
Тварини, птахи та рослини адаптувалися виживати в період повної темряви, що тривала чверть року.
Корифодони не мігрували на південь, а жили цілий рік, що з огляду на їх розмір, наводить на серйозні міркування про здатність у принципі південних тварин адаптуватися до північних умов.
[20]
Складністю була полярна ніч, але, як видно з розкопок, при теплому кліматі тварини та рослини успішно розв'язували цю проблему.
Coryphodon були аналогом бегемотів, великими ссавцями на зріст до 1 метра і завдовжки до 2,5.
Вони не мігрували з острова на південь, а жили постійно. У період полярної ночі вони харчувалися опалим листям, потім переходили на гриби та хвойні породи, а уніфікована для літніх та зимових кормів щелепа легко дозволяла пристосуватися до будь-якого типу харчування. Арктичні широколистяні ліси того періоду за своєю продуктивністю не поступалися нинішнім лісам на Південному Сході США, болотно-кіпарисові екосистеми.
В еоцені, 52-53 млн років тому, на острові жили змії, алігатори, дев'ять сімейств черепах, 25 родів ссавців, птахи.
Гасторніс — дуже великі птахи, зростом до 1,75 метра і вагою до 100 кг.
Пресбіорніс — рід вимерлих птахів з ряду гусеподібних. Містило 4 види з палеоцену-еоцену (66,0-33,9 млн років тому), що жили на території сучасних США та Монголії .
Allognathosuchus — вимерлий рід алігаторів, завдовжки до 1,5 метра.
Trionyx — трипазурні черепахи з м'якими панцирами.
Lambdotherium popoagicum були дрібними безрогими бронтотеріями. Череп подовжений, лицьова частина довша за мозковий (у цьому їхня відмінність від інших бронтотерієвих).
Палеотерієві — вимерла родина ссавців. Стосувалось ряду непарнокопитних (Perissodactyla), вони були близькими родичами родини коневі. Більшість палеотерієвих були тваринами малих розмірів. Їх найраніші представники досягали висоти в плечах всього 20 см, тоді як пізніші палеотерієві за величиною були зіставні зі свинями або поні.
Плагіолофус - вимерлий рід травоїдних, вагою до 150 кг.[20]
На заході острова розташоване (78° 33′N 82° 22′W) місце палеонтологічних знахідок Beaver Pond («Бобровий Ставок»).
Знахідки — скам'янілості організмів віком приблизно 3,5-3,75 млн років, що залишилися від біоценозу бореального лісу (тайги) епохи пліоцену;
з ссавців - ведмідь Protarctos abstrusus, заєць Hypolagus, бобр Dipoides, псові Eucyon, верблюди Paracamelus.
З них Protarctos abstrusus, Eucyon та Paracamelus прибули з Азії.
У ту епоху середньорічні температури у північноамериканському Заполяр'ї були значно вищими, ніж зараз.
Домінуючий вид дерев у пліоценовій тайзі Beaver Pond — викопна гренландська модрина (Larix groenlandii).
З інших деревних порід — вільха, береза, ялина, сосна і туя.
Кількість опадів була значною і оцінюється в 550 мм на рік.
Фауна мала суттєву подібність до східноазійської фауни тієї ж епохи.
Крім згаданих, у Beaver Pond знайдені скам'янілості та інших тварин, серед яких землерийка Arctisorex polaris, велика росомаха Plesiogulo, куниці Martes, ласки Mustela, борсук Arctomeles sotnikovae, древній кінь плезіогіппаріон (Plesiohipparion), оленеподібний (Cervoidea) Boreameryx braskerudi.
↑ абSchledermann, Peter; McCullough, Karen Margrethe (2003). Late Thule culture developments on the central east coast of Ellesmere Island. Copenhagen, Denmark: Danish Polar Center. ISBN978-87-90369-64-4.
Dick, Lyle. Muskox Land Ellesmere Island in the Age of Contact. Calgary: University of Calgary Press, 2001. ISBN 1-55238-050-5
Eberle, Jaelyn, and Malcolm McKenna. 2002. "Early Eocene Leptictida, Pantolesta, Creodonta, Carnivora, and Mesonychidae (Mammalia) from the Eureka Sound Group, Ellesmere Island, Nunavut". Canadian Journal of Earth Sciences. 39: 899-910.
Manseau, Micheline, Lyle Dick, and Natasha Lyons. People, caribou, and muskoxen on northern Ellesmere Island historical interactions and population ecology, ca. 4300 BP to present = Humains, caribous et boeuf musqués dans le nord de l'Île d'Ellesmere : interactions historiques et écologie des populations, v. 4 300 AA jusqu'à aujourd'hui = Inuit, tuttuit, ammalu umimmait aisuittup qikiqsuluata uannaqpasinggani : uatsiarisnisait qanuiliusninggit ammalu amiruninnginnit nasainiq uumajurnit, ca 4300 BP maannamut. [Ottawa]: Parks Canada = Parcs Canada, 2005. ISBN 0-662-68835-X
Schledermann, Peter, and Karen Margrethe McCullough. Late Thule Culture Developments on the Central East Coast of Ellesmere Island. Copenhagen: Danish Polar Center, 2003. ISBN 87-90369-64-5