Закарпатська Україна — перехідне державне утворення, створене у листопаді 1944 року на території Закарпаття за сприяння радянської військової адміністрації після вигнання німецьких і угорських окупаційних військ. Спершу формально існувало у складі Чехословацької Республіки, а у 1945 за мирним договором між ЧСР й СРСР стало частиною Радянської України.[3] Основу політичного ладу Закарпатської України становили народні комітети, однак їх формування відбувалося під контролем представників радянського командування, тому вони відігравали роль переважно органів місцевого самоврядування.[4]
Після вигнання німецьких окупантів та їхніх угорських союзників радянська військова адміністрація не поновила діяльності довоєнної чехословацької влади, посилаючись на те, що Закарпаття залишалося прифронтовою зоною. 26 листопада1944 у Мукачеві за присутності представників репресивних органів СРСР відбувся Перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України, який ухвалив підготовлений у Москві Маніфест про об'єднання Закарпаття з Радянською Україною і обрав найвищий орган влади — Народну раду Закарпатської України. Хоча його учасниками були 663 делегати: 178 робітників, 258 селян, 172 представники інтелігенції, 55 торговців і ремісників, на ньому чисельно переважали комуністи. НРЗУ очолив Іван Туряниця, а його заступниками стали Петро Лінтур і Петро Сова. З'їзд поставив перед НРЗУ завдання здійснювати управління політично-господарським життям краю та реалізувати волю його населення на об'єднання з УРСР.[3]
На другий день після з'їзду НРЗУ утворила уряд у складі президії та уповноважених. 5 грудня1944 видала декрет «Про припинення зв'язків з уповноваженим представником уряду Чехословацької Республіки», а також ухвалила рішення про перехід прав власності на державне майно від Чехословацької Республіки та Угорського королівства до Закарпатської України.[3]
Згідно з декретом НРЗУ від 9 січня1945 вся повнота влади в Закарпатті належала народові, а народовладдя здійснювалося через вільно обрані представницькі органи — НРЗУ в центрі та народні комітети на місцях. До компетенції НРЗУ входило широке коло питань: законотворчість, керівництво господарським, політичним і культурним життям, роботою правоохоронних органів краю. Голова НРЗУ представляв Закарпатську Україну і НРЗУ на міжнародному рівні, здійснював вищу виконавчо-розпорядчу владу, скликав та керував засіданнями НРЗУ, підписував її постанови, призначав за поданням уповноважених НРЗУ керівників і службовців держустанов, затверджував окружних і міських суддів. 12 січня1945 НРЗУ видала декрет про гімн та державний прапор.[3]
29 червня1945 у Москві було підписано Договір між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну, згідно з яким «Закарпатська Україна (що носить, згідно з Чехословацькою Конституцією, назву Підкарпатська Русь), яка на підставі Договору від 10 вересня1919 року, укладеного в Сен-Жермен-ан-Ле, увійшла як автономна одиниця в межі Чехословацької Республіки, возз'єднується, в згоді з бажанням, виявленим населенням Закарпатської України, і на підставі дружньої угоди обох Високих Договірних Сторін, з своєю прадавньою батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки». Слід зазначити, що на церемонію підписання міждержавного договору представників Закарпатської України не запросили.[3]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 13 березня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Закарпатська Україна // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т. А. Михайлів, Т. В. Михайлів. — Х. : Основа, 2013. — 93 с. — (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120). — С. 26—28.