«За канделябрами» (англ.Behind the Candelabra) — американський художній телефільм режисера Стівена Содерберга, що вийшов на екрани у 2013. Сценарій створено Річардом Лагравенезе за книгою Скотта Торсона і Алекса Торлейфсона «За канделябрами: Моє життя з Лібераче» (англ.Behind the Candelabra: My Life With Liberace), виданою в 1988. Перший показ фільму відбувся на 66-му Каннському кінофестивалі 21 травня 2013 року, де він увійшов до основної конкурсної програми і боровся за «Золоту пальмову гілку», телевізійна прем'єра — 26 травня 2013 на каналі HBO.
Головні ролі виконують Майкл Дуглас і Метт Деймон. Стрічка була позитивно сприйнята американською кінопресою; акторська робота Дугласа називалася критиками найскандальнішої і однією з найкращих, коли-небудь здійснених артистом.
Фільм отримав 15 номінацій на головну телепремію США «Еммі», у тому числі за найкращий телефільм / міні-серіал року, найкращу чоловічу роль (Дуглас і Деймон), чоловічу роль другого плану (Бакула) і найкращу режисерську роботу (Содерберг)[3]; 11 з них стали переможними. На «Золотому глобусі» успіх повторився: стрічка була відмічена нагородами за найкращий міні-серіал / телефільм року і чоловічу роль (Дуглас) .
Стрічка охоплює останні десять років життя Лібераче і оповідає про реальну історію кохання прославленого піаніста і молодого дресувальника.
Кінець 1970-х, США. 17-річний Скотт Торсон (Метт Деймон), що працює дресувальником тварин для кінофільмів, знайомиться з шанованим голлівудським продюсером Бобом Блеком (Скотт Бакула). Блек представляє Торсона іменитому піаністові і шоуменові Лібераче (Майкл Дуглас), якому Скотт явно подобається. Після того, як Торсон виліковує від сліпоти улюбленого собаку піаніста, він стає його асистентом і переселяється в його масштабний особняк. Поступово глядачам стає зрозуміло, що Торсон і Лібераче — гомосексуали.
Стосунки коханих розвиваються з величезною швидкістю, а Скотт розуміє, що Лібераче намагається зробити з нього молоду версію себе самого — наймає пластичного хірурга (Роб Лоу), щоб той відкоригував зовнішність молодого коханця а заодно і самого піаніста. Врешті-решт, Лібераче навіть здійснює невдалу спробу усиновлення Скотта.
Після кількох років Лібераче віддаляється від людини, яка колись була йому найближчою у житті. Торсон підсаджується на наркотики, а розбещений Лібераче постійно відвідує порнографічні театри і займається сексом із сторонніми чоловіками. Їх формальний брак закінчується за ініціативою Лібераче. За допомогою адвоката Скотт відсуджує деяку частину доходів піаніста і починає жити окремим життям, покинувши його особняк.
У грудні 1986 року Лібераче телефонує Торсонові й повідомляє, що смертельно хворий СНІДом та доживає останні місяці. Скотт відвідує піаніста, що до невпізнання змінився, і колишні коханці востаннє говорять відверто. У лютому 1987 Лібераче помирає. У фінальній сцені стрічки Скотт, знаходячись на його похоронах, уявляє Лібераче на сцені, з його традиційною пихатістю і кічем. Закінчивши вигадану виставу, піаніст злітає до небес.
Текст перед фінальними титрами оповіщає:
Перед смертю Лібераче зіграв 56 розпроданих шоу в концертному залі Радіо-сіті. Він з'являвся на сцені, у парінні над глядачами. Нині Скотт Торсон проживає в місті Ріно, штат Невада.
Содерберг запропонував Дугласу роль Лібераче ще на зйомках «Трафіку» в 2000 році[4]. Актор подумав, що режисер жартує, оскільки не вважав себе схожим на легенду американської естради[4]. Пройшло кілька років, Содерберг повернувся до назрілої ідеї і віддав Дугласу книгу реального Скотта Торсона «За канделябрами: Моє життя з Лібераче»[4]. «Я прочитав цю книгу і подумав, що вона дійсно дуже підходить для фільму» — говорив актор[4]. Пізніше він зізнавався, що ця роль стала для нього «справжнім подарунком» після того, як у 2011 році він зумів побороти рак гортані[4].
Для відтворення специфічного голосу Лібераче Дуглас довго тренувався, а для навчання актора грі на піаніно Содерберг хотів найняти йому викладача, але той обмежився реальними відеозаписами піаніста і скрупульозним вивченням техніки його гри[5].
Влітку 2008 року Содерберг зв'язався зі сценаристом Річардом Лагравенезе щодо адаптації мемуарів Торсона[6]. У вересні того ж року було офіційно оголошено про розробку проекту; на головні ролі були затверджені Майкл Дуглас і Метт Деймон[6]. Декілька років Содерберг витратив на те, щоб хоч яка-небудь голлівудська студія узяла його роботу «під крило»; відмови були в кожній з формулюванням «занадто гейський фільм»[7]. Після такої невдачі постановник вирішив знімати свою стрічку виключно для телебачення.
Незважаючи на присутність у фільмі неодноразових постільних сцен, найважчим для акторів, на думку Дугласа, було щоденне накладення гриму[4]. «Ми дуже швидко знімали цей фільм, але нам щодня доводилося наносити складний макіяж. І, коли після закінчення зйомок я уперше вийшов на вулицю без нього, то навіть трохи захвилювався» — згадував він[4]. Содерберг неймовірно швидко монтував знятий матеріал, який був готовий вже до вечора знімального дня[4].
Содерберг не намагається з'ясовувати, хто тут правий, а хто винуватий. Він малює портрет хлопчика в золотій клітці. І Метт Деймон чудово грає цю роль. Його перевтілення не таке театральне і гротескне, як у Дугласа, але характер героя Деймона рухливіший, цю історію переживає він. Не менш важливий для фільму антураж, кричущі інтер'єри, які примушують забути, що за вікном 70-і, зовсім інший стиль, інша музика, інша епоха.
Журнал Time Out оцінив стрічку чотирма зірками з п'яти, відмітивши, що вона вийшла гамірною і дискомфортно реальною[10]. Співробітник журналу The Atlantic Джон Фрош залишився задоволений роботою Содерберга: «…дотепна, поставлена в спритному темпі і послідовно розважаюча…».[11]. Оглядачеві The Washington Post Генку Стьюверу ця історія, навпаки, здалася «занадто депресивною, порожньою і, в основному, занадто неживою і зниклою»[12].
Акторські роботи ключового акторського дуету — Майкла Дугласа і Метта Деймона — зайняли окрему нішу у відгуках критиків. Роб Шеффілд з Rolling Stone пише[13]:
Ніхто й не сумнівався, що обидва актори відпрацюють свої ролі на всі сто. Особливо це стосується Дугласа, який ще нещодавно вів боротьбу з раком, і тепер повертається в кіно у стилі «після нас хоч потоп». У його виконанні Лібераче то виглядає жалюгідним і безпорадним, то гуляє на повну котушку, красуючись у шубі з білого лисячого хутра. Як ми дізнаємося з фільму, «це єдина у світі річ, у якої є особистий автомобіль з водієм».
На думку критика найавторитетнішої британської газети The Daily Telegraph Роббі Колліна, «це одне з найбільших перевтілень 68-річного актора з усіх, які він тільки коли-небудь проявляв, гідне „Оскара“»[14].
Рейтинг стрічки на сайті Rotten Tomatoes складає 95 %, заснованих на 94 рецензіях критиків[15].
Визнання
Нагороди та номінації фільму «За канделябрами»[16]