Команда зіграла 19 ігор, 10 з яких проти других збірних, проте брала участь у кваліфікації чемпіонату світу 1954 року і завершила її вище збірної Норвегії в своїй групі. Саар потрапив у групу 1 разом з Західною Німеччиною та Норвегією. У першому турі влітку 1953 року у виїзному матчі в Осло перемогли Норвегію 3-2, програючи по ходу матчу 0-2, і маючи 10 дієздатних гравців, через травму Теодора Пуффа, що перебував на полі зі зламаною малогомілковою кісткою. Це дозволило Саару очолити групу, так як ФРН свій матч в Осло завершив нічиєю 1-1. Після цього Саар були розгромлений з рахунком 3-0 Німеччиною в Штутгарті і зіграв в «суху» нічию вдома проти Норвегії. Наступна перемога ФРН 5-1 над Норвегією переносила визначення перможця групи і, відповідно, володаря путівки на мундіаль, на останній маттч маж Сааром та ФРН. Саару, який вже забронював друге місце в групі попереду Норвегії, необхідно було вигравати вдома, щоб фінішувати першим, але вони поступились з рахунком 3-1. ФРН зайняла перше місце в групі і відправилася на чемпіонат світу в Швейцарії, де вперше в своїй історії здобула чемпіонство.
Перед початком чемпіонату світу 1954 року в Швейцарії, 5 червня, збірна Саару програла чемпіону світу — збірній Уругваю, з рахунком 1:7. Інші перші збірні країн, що брали участь в товариських матчах з командою Саару: Югославія (1:5), Нідерланди (1:2, 2:3) і Швейцарія (1:1).
Проте футбольна історія Саару на цьому не завершилась — гравцям збірної Саару було дозволено в майбутньому брати участь у матчах за збірну ФРН. Таких гравців було чотири — Гайнц Фолльмар, Герхард Седль, Франц Імміг та Карл Рінгель. Крім того, тренер Гельмут Шен, який перебував на чолі збірної Саару з 1952 року, став тренером збірної Західної Німеччини в шістдесяті і сімдесяті роки. Герман Нойбергер, уродженець Саару, брав участь у заснуванні Бундесліги в 1962 році, організував ЧС-1974 і залишався президентом Німецького футбольного союзу з 1975 року до смерті у 1992 році.