Народився 8 [20] липня1811(18110720) року в місті Вятці (нині Кіров, Росія) в багатодітній сім'ї заможнього купця. Після закінчення гімназії у 1827 році поступив на медичний факультет Казанського університету, який закінчив 1831 року із срібною медаллю та дипломом лікаря 1-го розряду[1].
Для вдосконалення в медицині перебрався до Санкт-Петербурга, де протягом 1832—1833 років працював у військово-сухопутному госпіталі, а у 1833—1834 роках — позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних[ru][2], де консультантами з хірургії були професори Ілля Буяльський та Християн Саломон. Їхня майстерність у виконанні хірургічних операцій викликала у молодого лікаря бажання присвятити себе хірургії. У липні 1834 року поїхав до Німеччини, де займався у Берлінському та Геттінгенському університетах[2]. У Берліні, в клініці Грефе, вперше зустрів хірурга Миколу Пирогова. 1836 року, коли останнього було обрано на кафедру хірургії Дерптського університету, той запропонував Володимиру Караваєву місце в своїй клініці. Працюючи хірургом на новому місці брав участь в експериментальних дослідженнях і склав іспити на ступінь доктора медицини. Навесні 1838 року захистив дисертацію «Травматичне запалення вен». В подальшому, прагнучи самостійної роботи, після неодноразових прохань, 11 березня 1839 року був призначений ординатором Кронштадського госпіталю, де за рік виконав 113 операцій, розробив експериментальну методику пункціїперикарда і перший в Росії виконав її, успішно лікував випітний перикардит[1].
4 грудня 1840 року[3], за рекомендацією медичного комітету і за поданням професора Імператорської медико-хірургічної академії[ru]Івана Спаського, був призначений на посаду завідувача кафедри хірургії медичного факультету Київського університету Святого Володимира, ще до його утворення. 1841 року, після ознайомлення з організацією навчального процесу в Імператорській медико-хірургічній академії та Московському університеті, став одним із організаторів медичного факультету університету Святого Володимира і з 2 квітня 1843 року до 1847 року був його деканом[1]. Створив факультетську хірургічну клініку на 20 ліжок (відкрита 1 листопада 1844 року на першому поверсі університету) і до травня 1882 року очолював її. За період його керівництва клініка прийняла 76 тисяч амбулаторних і 5 434 стаціонарних хворих[3]. 1844 року заснував першу в Російській імперії та в Україні клініку очних хвороб, у якій до 1863 року прийнято 16 тисяч хворих на очі[3]. Викладав оперативну і теоретичну хірургію, офтальмологію, енциклопедію та методологію медицини. Займався пластичною хірургією, оперативним лікуванням очних хвороб. 18 лютого 1847 року першим в Україні (другим в Російській імперії після Миколи Пирогова) зробив операцію під ефірнимнаркозом. 1870 року став одним із ініціаторів створення при університеті кафедри очних хвороб[3]. Серед учнів: В. А. Мілліот, Василь Курдюмов, В. С. Козловський, Овксентій Богаєвський[1], Микола Волкович, Феофіл Яновський.
Мав дітей: Ольгу (народилася 16 лютого 1856 року в Києві)[8], Сергія (народився 13 вересня 1859 року в Києві)[9], Дмитра (народився 10 вересня 1863 року в Києві)[10].
Наукові праці
Видав у Києві низку своїх праць:
«О косоглазии и искусственном зрачке» / «Друг Здравия», 1842 (рос.)[2];
«Записки из лекций. Курс оперативной хирургии». 1858; 2-ге видання — 1861 (рос.)[2];
«Катаракты в практическо-хирургическом отношении» / «Военно-Медицинский Журнал», 1859, книга 8 (рос.)[2];
«Оперативная хирургия» / Лекции профессора В. Караваева. — 3-е изд. — 1873. (рос.);
«Атлас к сочинению оперативной хирургии профессора В. А. Караваева». 1886. (рос.).
У 1891 році, до 50-річчя університетської діяльності професора, вулицю Шулявську, на якій він мешкав, перейменували на його честь у Караваєвську[3] (нині — вулиця Гетьмана Павла Скоропадського). Тоді ж назву Караваєвська отримала і нинішня Площа Українських Героїв.
У хірургічній клініці Київського медичного університету імені Олександра Богомольця на бульварі Шевченка, № 17 встановлено його бронзовепогруддя[3], а на її фасаді встановлено меморіальну дошку з переліком видатних вчених, які в ній працювали, серед яких першим у переліку ім'я професора Караваєва.
З ім'ям Володимира Караваєва пов'язана назва історичної місцевості у Києві — Караваєві Дачі. У середині XIX століття тут знаходився київський садовий «Деревинний розплідник», який в 1869 році був куплений професором. У 1873 році він приєднав до нього придбаний у Військовій гімназії (Кадетському корпусі), так звану «гімназичну земельну ділянку»[1].
На фасаді корпусу ректорату Київського медичного університету імені Олександра Богомольця (бульвар Тараса Шевченка, № 13/7) також встановлено бронзову меморіальну дошку[4].
↑П. М. Калугин. Могила Караваева В. А. // Памятники российским деятелям истории и культуры в Украине. Каталог-справочник. Киев. 2008. С. 18. ISBN 978-966-8325-87-8(рос.)
↑метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1856 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3043а, арк.7зв-8
↑метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3235, арк.492зв-493
↑метрична книга церкви святого Володимира при Університеті святого Володимира за 1859 р. ЦДІАК Укр. Ф.127, оп.1012, спр. 3494, арк. 615зв
Література
Михайлов С. С. В. А. Караваев: Жизнь и деятельность. 1811—1892. — Л., 1954. — 272 с. (рос.);