У 1922-березня 1923 року у Полтавській губернії де він був скасований і створена Кременчуцька округа.
Кременчук згадується, як житлове місце, тільки в XVII століття, в одного з бродів, за яким татари переходили на правий бік Дніпра. Після Зборівського договору є сотенним містечком Чигиринського полку, після Андрусівського договору відходить до Миргородського полку.
Одним з головних занять мешканців було землеробство. За відомостями за 1893 рік, в повіті було[2]:
Садибних земель — 19596 десятин,
Під садами, городами і іншими — 13398 десятин,
Орних земель — 207218 десятин,
Під луками і сінокосами — 59101 десятин,
Лісових земель — 8164 десятин,
Було 3410 чоловіків і 557 жінок за переписом 1885 року, що займалися різними ремеслами. Більше всього було кравців і шевців — 1023 осіб, обробкою волокнистих речовин (тканини та інше) займалися 783 особи, обробкою дерева (бондарі, колісники та інші) — 321 особа. Багато йшли на відхожі промисли, переважно в Таврійську губернію. У місті Градизьк існував шкіряний промисел (49 господарів-кустарів). Усіх фабрик і заводів у повіті (без урахування Кременчука) налічувалося 31, з оборотом 131 445 рублів: з них: цегельних заводів 14, олійниць 12, по 1 заводу механічному, лісопильному, винокурному, воскосвічковому і свічково-сальному заводу.[2]
↑ абвА. Ф. С. и И. Ж.Кременчуг // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) / под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевского. — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1895. — Т. XVIa (32) : Коялович — Кулон. — С. 631—633.(рос.)
// Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. і 4 дод.). — СПб.: 1890–1907. (рос.)