Повиту́ха[1] — розмовна[2] назва жінки, яка супроводжує пологи. Одна з найстаріших професій, до появи науки акушерства була найпоширенішою галуззю народної медицини. Також відома як сповитуха[3], пупорізка, баба-бранка[4], баба або бабка.
Перші згадки про повитух містяться в єгипетських папірусах 1900—1550 років до н. е. Ця професія була виключно жіночою.
В античному світі існували повитухи трьох ступенів: майстрині техніки прийняття пологів, знавчині з акушерства та гінекології та висококласні медикині.
З 18 століття в Російській імперії існували вищі та середні заклади для повитух — Повивальні інститути, які проіснували до 1917 року. Діяльність повитух регламентувалась спеціальним статутом — «Статут повивальним Бабкам»[5].
Баби-повитухи допомагали породіллям спеціальними амулетами, заговореною водою тощо. Так, щоб “розв’язалися” пологи, повитуха розплітала породіллі коси, розв’язувала на одязі всі вузлики, підвішувала її за руки, струшувала, обприскувала “з вуглинки”, розминала їй живіт для “виходу” плоду… При цьому, чим більше бабка-повитуха знала подібних прийомів, наче прискорюючих пологи, тим більш досвідченою і розумною вона вважалася в акушерській справі.[6]
В Україні
В Україні «повитуху» називали «баба»[7]. У північних регіонах говорили «баба», «бабка», в Середньому Подніпров'ї — «пупорізка», «породільна»[8], на Гуцульщині — проста баба, баба[9]. Усе пов'язане з пологами в Україні називалося «бабування», бабництво, бабкувата, бабити. Так, Марко Грушевський розповідав про бабування у контексті вивчення дитинства[10]. Етнографи Іван Беньковський[11], Олександр Малинка[12], Володимир Ястрєбов[13] писали про бабу, вивчаючи обрядовість, пов'язану з народженням дитини.
В іншому мовному розділі є повніша стаття Traditional birth attendant(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
Супруненко Володимир. Народини: Витоки нації; символи, вірування, звичаї та побут українців / В. П. Супруненко. — Запоріжжя: МП «Берегиня» — СП «ФАЄЗ», 1993. — 136 с. ISBN 5-86842-020-9
Бігусяк Михайло Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі / Прикарпатський університет ім. В. Стефаника / М. В. Бігусяк. — Івано-Франківськ, 1997.
Бігусяк Михайло. З лексики родильного обряду у гуцульських говірках / М. Бігусяк // Український діалектологічний збірник. — К., 1997. — Кн. 3. — С. 293—301.
Боряк Олена. Сільська баба-сповитуха в статусі родопомочниці // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2000. — Вип.35 — 36. — С.441 — 445.
Боряк Олена. Стан народного акушерства в ХІХ ст. // Українській історичний журнал, 2001. — № 2. — С.49 — 61;
Гаврилюк Наталія. Досвід історико-етнографічного картографування родильних звичаїв та обрядів українців ІІ Народна творчість та етнографія, 1978. — № 1. — С. 18-27.
Гаврилюк Наталія. Формули-міфи про народження дітей (До ареальної характеристики по українському Поліссі і суміжнихтериторіях) // Проблеми сучасної ареології. — Київ, 1994. — С. 332—339.
Гілевич Ігор. Баба-повитуха у селянському житті галицької Волині у ХІХ — першій половині ХХ ст. (За матеріалами зі с. Синькова та присілка Діброви Радехівського району) // Етнічна культура українців. — Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006. — С. 247—265.
Грушевський Марко. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу / Марко Грушевський — К.: Либідь, 2006. — 256 с.
Дроботенко Валентина, Омельченко З. Словник родинної обрядової лексики східностепових українських говірок // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць.- Вип. 2. — Донецьк, 1996. — С. 264—269.
Маслійчук Володимир. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст. / Володимир Маслійчук. — Харків: Харківський музей приватної садиби, 2008. — 128 с.
↑Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Віктор Жайворонок. — К.: Довіра, 2006. — С. 20- 22
↑Гаврилюк Н. Картографування явищ духовної культури (За матеріалами пологової обрядовості українців) / Наталія Гаврилюк. Київ: «Наукова думка», 1981. С. 67.
↑Кузеля Зенон. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа // Матеріали до українсько-руської етно-
логії. — Львів, 1906. — Т. 8. — С. 15;
↑Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу / Марко Грушевський — К.: Либідь, 2006. — 256 с.
↑Беньковскій И. Поверья и обрядности родинь и крестинь / Иван Беньковский // Киевская старина. — 1904. — № 10. — С. 1-3.