Протягом 1951—1968 років працював у Києві в Інституті монументального живопису і скульптури Академії архітектури УРСР та у Київському зональному науково-дослідному інституті архітектури споруд Академії будівництва та архітектури УРСР[3]; з 1968 року — викладач, доцент Київського художнього інституту. Член КПРС з 1972 року. Мешкав у Києві в будинку на вулиці Артема, № 12, квартира № 14.
Упродовж 1974—1993 років мешкав у місті Ірпені в будинку по вулиці Тургенівській, № 18 (отримав у спадщину будинок Матвія Донцова в якому, разом з дружиною, створив музей-садибу Матвія Донцова)[4]. Помер в Ірпені 8 березня 1993 року. Похований у Ірпені.
Брав участь у мистецьких виставках у Полтаві з 1940 року, Києві з 1945 року, Москві у 1947—1948, 1960 роках, Празі у 1948 році. Персональні виставки відбулися у Полтаві у 1968, 1980 роках, Києві у 1970, 1980 роках.
Праці
Матвій Олексійович Донцов. Київ, 1962;
К вопросу о развитии монументально-декоративного искусства в Украинской ССР // Строительство и архитектура. 1965. Вып. 2;
Звіт митців Полтавщини // Мистецтво. 1968. № 3;
Разговор о синтезе // Декоративное искусство СССР. 1968. № 6;
Українське монументальне мистецтво. Київ, 1970;
Василь Гнатович Непийпиво: Виставка живопису. Каталог. Київ, 1971;
Павло Матвійович Горобець. Виставка живопису і графіки: Каталог. Київ, 1973;