У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. у Києві спостерігався дачний бум. Навколо міста виросли два кільця дачних поселень.
Святошинські дачі забудовувалися у так званому «першому колі» київських дач.
Дачне селище у Святошині
1897 року під дачі відвели 225 десятин (близько 250 га) землі з Києво-Межигірського лісу уздовж Берестейського шосе. Територію розпланували на 450 ділянок, які віддали з торгів в оренду на 99 років. Фінансовими питаннями і розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин». На його замовлення міські архітекториОлександр Кривошеєв і Олександр Хойнацький розробили 24 типи проєктів дачних будівель, що мали від двох до восьми кімнат[2].
Швидкому розвиткові Святошина сприяло прокладення 1900 року вузькоколійнї лінії (Святошинського трамвая) спочатку на кінській, а з 1901 року електричній тязі[2]. 1901 року відкрили залізничну станцію Святошин, а 1902 року через селище проклали Києво-Ковельську лінію залізниці[3].
Щорічно селище до міської скарбниці сплачувало близько 30 тисяч карбованців орендної плати. Але все одно у Святошині бракувало водогону, вуличного освітлення, тротуарів і бруківки[4].
У 1911 році тут відкрили в новопобудованому будинку кінотеатр.
У 1912 році у Святошин проклали телефонну лінію[5].
Планувальна структура
Різдву Христовому за мотивами «З нами Бог»
Святошин у поезії В. Стуса
Я раптом з туги, з затканого неба,
із забуття, з безмежної розлуки,
од довгої надсади захмелілий,
на Брест-Литовський упаду проспект,
на ту Четверту просіку зчужілу,
де лиш глушливий гуркіт автостради
мені повість, що серця лячне гупання
б’є з рідною землею в однотон...
повна версія
І вже коли задуманим дівчатком,
що перед цілим світом завинило
дитинячою чистотою погляду
і немічністю власної цноти,
ти неквапливо із трамваю вийдеш
і перейдеш дорогу, щоб пірнути в надзірних сосон кострубатий смерк,
тоді пірву я серце за тобою,
обранившись по чагарях колючих,
пильнуючи твій слід, котрий од краю
душі моєї ліг на цілий світ.
Планувальна структура Святошина складалася з ліній-вулиць і поперечних просік. Брест-Литовське шосе розділяло територію на дві частини: північну та південну.
У південній частині пролягали вулиці Львівська (тодішня Пушкінська), Верховинна (Петропавлівська), Котельникова (Південна). Перпендикулярно розкреслювали І просіка або Східна вулиця (тепер Петрицького), ІІ просіка або Георгіївська вулиця (Крамського), ІІІ просіка або Паркова вулиця (Кричевського), IV просіка або Церковна вулиця (Кільцева дорога) і V просіка або Борщагівська вулиця (Живописна).
У кварталі між вулицями Парковою, Петропавлівською і Пушкінською існував громадський парк із бюветом (нині на місці парку розташовано гімназію східних мов).
У північній частині паралельно до шосе пролягали вулиці Північна (тепер Васкула), Гранична, Межигірська і Лугова (не збереглися). Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер Чорнобильська), Трамвайна (проспект Палладіна), Торгова (Поповича).
На території дачного селища діяли комерційне училище Долинської, 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, приватна школа, вечірні класи для дорослих і бібліотека Товариства тверезості. Тут також розташовувалися санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на Південній вулиці, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, аптеки, лазня, бакалійна та інші крамниці, пожежна дружина.
У театрі, побудованому 1902 року у громадському парку, влаштовувалися театральні вистави, концерти і гуляння.
Два ставки облаштували для відпочинку, купання і катання на човнах.
На Торговому майдані функціонували базар і ресторан[2].
1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні і громадські будівлі. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку[17].
У 1930-х роках у селищі збудували кілька споруд громадського призначення у формах неокласицизму з елементами конструктивізму, які поставили на облік пам'яток архітектури та історії:
Будинок громадського призначення, 1937—1938 (Верховинна вулиця, 13)[18]
Адміністративний будинок, кінець 1930-х років (Львівська вулиця, 8/6)[19]
Інтернат для іспанських дітей, перша половина 1930-х років (Львівська вулиця, 25)[20]