Фігнер Віра Миколаївна |
---|
|
Народилася | 25 червня (7 липня) 1852[4] Казань, Казанський повітd, Казанська губернія, Російська імперія |
---|
Померла | 15 червня 1942(1942-06-15)[1][2][…] (89 років) Москва, СРСР[1] ·пневмонія |
---|
Поховання | Новодівичий цвинтар |
---|
Країна | Російська імперія СРСР |
---|
Діяльність | політична активістка, мемуаристка, біограф, письменниця, політична діячка |
---|
Alma mater | Цюрихський університет і Q4207781? |
---|
Знання мов | російська[5] |
---|
Членство | Товариство колишніх політкаторжан |
---|
Посада | Член Всеросійської ради[d] |
---|
Партія | Народна воля і соціалісти-революціонери (1909) |
---|
Брати, сестри | Фігнер Микола Миколайович, Lidija Fignerd, Pyotr Fignerd, Yevgeniya Fignerd і Olga Nikolaevna Fignerd |
---|
|
Фігнер (по чоловікові Філіппова) Віра Миколаївна (25 червня (7 липня) 1852(18520707), с. Христофорівка Тетюшінського повіту Казанської губернії — 15 червня 1942, Москва) — радянська революціонерка, терористка, член виконкому «Народної волі», пізніше есерка, письменниця. Увіковічнена на Поверсі спадщини.
Здобула освіту в Казанському Родіонівському інституті благородних дівиць (1863—1869), у якому надавалося велике значення релігійному вихованню. Проте саме тут стала переконаною атеїсткою, але євангельський принцип «віддати себе цілком обраній меті» став її життєвим кредо.
У 1870 вступає до Казанського університету і в шлюб із судовим слідчим А. В. Філіпповим. У 1872 з ним їде до Швейцарії, де вступає на медичний факультет Цюріхського університету. У Швейцарії знайомиться з народницею Софією Бардіною. У 1873 увійшла до гуртка «Фріч», члени якого склали пізніше ядро «Всеросійської соціально-революційної організації». З 1874 продовжує навчання у Бернському університеті, де знайомиться з Михайлом Бакуніним.
У грудні 1875 повертається до Росії, працює фельдшеркою, бере участь у «ходінні в народ», веде пропаганду серед селян в селі Студенця Самарської губернії. До організації «Земля і воля» Віра Фігнер не входила, але очолюваний нею автономний гурток «сепаратистів» поділяв платформу землевольців і співпрацював з ними. У 1879 брала участь в Воронезькому з'їзді землевольців.
Після розколу «Землі і волі» (1879) стала членкинею Виконавчого комітету «Народної волі». Проводила агітацію серед студентів і військових в Петербурзі та Кронштадті. Бере участь у підготовці замахів на Олександра II в Одесі (1880) і Петербурзі (1881). Після вбивства Олександра II зуміла сховатися. Переїхала до Одеси, де взяла участь (разом з Степаном Халтуріним) у замаху на військового прокурора Стрельникова[ru]. Навесні 1883 року в Харкові видана поліції С. П. Дегаєвим, арештована і віддана суду. На процесі 14-ти була засуджена Санкт-Петербурзьким військово-окружним судом до смертної кари (1884), яку замінили безстроковою каторгою.
20 років провела в одиночному ув'язненні в Шліссельбурзькій фортеці. У в'язниці писала вірші (1-е вид.: «Вірші», 1906). З 1904 була на засланні в Архангельській (с. Ньонокса) і Казанській губерніях, у Нижньому Новгороді. У 1906 виїхала за кордон, де взяла участь у захисті російських політв'язнів. З цією метою проводила виступи в різних містах Європи, здійснювала збір грошей, підготувала брошуру про російські в'язниці, яка була перекладена багатьма мовами. У 1907—1909 співпрацювала з есерами, після викриття зради Є. Ф. Азефа вийшла з партії. У 1915 повернулася до Росії.
У травні 1917 року на Всеросійському з'їзді представників Рад Партії конституційних демократів була обрана її почесною членкинею, увійшла до складу виконкому цієї партії. У червні обрана кадетами кандидаткою у члени Установчих зборів.
Жовтневий переворот не прийняла. Зайнялася літературною працею, закінчила розпочату за кордоном книгу спогадів «Зображений працею» (1-е вид., Ч. 1 — 3, 1921—1922) — один з найкращих творів російської мемуаристики. Книга принесла Фігнер всесвітню популярність і була перекладена багатьма іноземними мовами. У ній Фігнер яскраво, талановито і чесно відобразила цілий період в історії російської визвольної боротьби. Її спогади — незамінне історичне джерело.
Віра Фігнер була членкинею Товариства колишніх політкаторжан і засланців, друкувалася в журналі «Каторга і заслання», авторкою біографій народовольців, статей з історії революційного руху в Росії 1870 — 1880-х роках.
Джерела
Посилання
Примітки
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво |
|
---|
| Генеалогія та некрополістика |
|
---|
| Література та бібліографія |
|
---|
| Тематичні сайти |
|
---|
| Словники та енциклопедії |
|
---|
| Довідкові видання |
|
---|
| Нормативний контроль |
|
---|
|