У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:
Ное.
Гаспа́р Ное́ (фр. Gaspar Noé; 27 грудня 1963, Буенос-Айрес, Аргентина) — французький і аргентинський кінорежисер та сценарист. Світову популярність здобув у 2002-у році після виходу на екрани скандального фільму «Незворотність» з Монікою Беллуччі і Венсаном Касселем в головних ролях[1]. Неодноразовий учасник конкурсних програм провідних міжнародних кінофестивалів .
Біографія та творчість
Народився 27 грудня 1963 року в Буенос-Айресі у сім'ї художника і соціальної робітниці.
Дитинство провів у Буенос-Айресі та Нью-Йорку, у 12 років разом з батьками переїхав до Франції, у Париж. У 17 років поступив до Школи Луї Люм'єра, закінчив його, натомість замість заняття кінематографом вирішив продовжити навчання на факультеті філософії в Університеті Парижу.
У 1985-му році влаштувався на посаду асистента аргентинського режисера Піно Соланаса на зйомках фільму «Танго. Вигнання Гарделя», де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсіль Хадзіхалілович. Незабаром Ное зняв свою першу 18-хвилинну стрічку «Тінгарелла ді Луна». У 1988-му знову виступив в ролі асистента на зйомках фільму Піно Соланаса «Південь».
У 1991 році дебютував як режисер, знявши короткометражний фільм «Падаль», який взяв участь у низці конкурсних програм Каннського фестивалю та заслужив позитивні відгуки критиків[2]. До 1993 року вирішив зняти розширену версію цього фільму, проте, зіткнувшись з проблемою фінансування, відмовився від задуму. У 1995 році спробував себе як кліпмейкер і редактор телепередач на каналі Canal+. У 1997-му на прохання свого друга режисера Яна Кунена зіграв епізодичну роль у фільмі «Доберман».
У 1998-у році зняв перший повнометражний фільм «Один проти усіх». Стрічку було представлено на Каннському кінофестивалі 1998 року, де вона отримала премію Mercedes-Benz Award, а також спеціальну премію, засновану низкою журналістів Франції[3].
У серпні 2001 року закінчив зйомки фільму «Незворотність», головні ролі в якому зіграли Моніка Беллуччі, Венсан Кассель і Альбер Дюпонтель. Фільм є нарізкою з тринадцяти епізодів різної тривалості. Це історія вагітної жінки та її бойфренда, розказана у зворотному хронологічному порядку: від трагічного фіналу глядач рухається до моменту, коли герої були щасливі й безтурботні. Упродовж стрічки періодично звучить фраза, яка у фіналі і підводить йому підсумок: «Час руйнує усе» («Le temps detruit tout»). Показаний у 2002 році в рамках конкурсної програми на Каннському фестивалі[4], фільм спричинив скандал через дві сцени: дев'ятихвилинного зґвалтування (знятого одним планом) героїні Алекс (Моніка Беллуччі) та жорстокого вбивства клієнта гей-клубу.
У 2006 році у рамках проекту «8», що об'єднало зусилля 8 режисерів для привернення уваги до восьми цілей розвитку тисячоліття, зняв документальний фільм про епідемію СНІДу в Буркіна-Фасо.
У 2009-му зняв фільм «Вхід у порожнечу», що оповідає про нічну танцівницю й подорожуючого між життям і смертю наркоторговця. Події фільму відбуваються в Токіо. Прем'єра чорнової версії відбулася у рамках Каннського фестивалю 2009 року[5]. Фільм вийшов на кіноекрани у 2010 році, причому у Великій Британії і США демонструвалася його скорочена версія[6][7].
З початку 2011 року режисер працював над створенням одного з епізодів фільму під назвою «Гавано, я люблю тебе», який вийшов на екрани у 2012 році (співрежисери фільму — Бенісіо дель Торо, Пабло Траперо, Еліа Сулейман, Хуліо Медем, Хуан Карлос Табіо, Лоран Канте).
У одному з інтерв'ю Гаспар Ное повідомив, що збирається зняти еротичний фільм у форматі 3D. Цей проект було втілено у 2014–2015 році, коли був знятий і представлений публіці фільм «Любов». Його прем'єра відбулася на Каннському кінофестивалі в позаконкурсній програмі[8]; як завжди у випадку з Ное, стрічка викликала полярні думки. У фільмі зображено повністю голих героїв, секс, зокрема і оральний, показаний занадто реалістично, причому статеві органи узяті великим планом. Крім того, в одній з еротичних сцен по сюжету фільму задіяні 17-річна дівчина і чоловік-транссексуал[9][10]. У Росії стрічку було заборонено до широкого показу[11]; в Україні фільм вийшов у прокат 15 жовтня 2015-го під назвою «Любов 3D».
У травні 2018 року на Каннському фестивалі відбулася прем'єра його нової картини «Екстаз». Фільм отримав престижну премію Art Cinema Award (премія Міжнародної конфедерації художнього кіно, C.I.C.A.E.), яка є головною нагородою у програмі «Двотижневик режисерів».
Крім того Гаспар Ное захоплений ідеєю створення документального кіно[12].
Особисте життя
Він одружений з режисером Люсіль Хаджихалілович[13]. Хоча він проживає і працює у Франції, він не має французького громадянства[14].
На початку 2020 року у Ное стався майже смертельний крововилив у мозок, який частково надихнув його на сюжет його фільму «Вихор»[15].
Фільмографія
- Режисер (повнометражні фільми)
- Режисер (короткометражні та середньометражні фільми)
Рік |
Українська назва |
Оригінальна назва |
Примітки
|
1991 |
Падаль |
Carne |
режисер, сценарист
|
1998 |
Содоміти |
Sodomites |
режисер
|
2005 |
Єва |
Eva |
режисер
|
2006 |
Заборонено до показу! |
Destricted |
режисер (епізод «We Fuck Alone»)
|
2008 |
8 |
8 |
режисер, сценарист (епізод «СНІД»)
|
2009 |
42. Один порив уяви |
42 One Dream Rush |
режисер
|
2012 |
Гавано, я люблю тебе |
7 días en La Habana |
режисер, сценарист (епізод «Ритуал»)
|
2014 |
Короткі історії |
Short Plays |
режисер
|
2019 |
|
Lux Æterna |
режисер
|
- Актор
Рік |
Українська назва |
Оригінальна назва |
Роль
|
1985 |
Танго, Гардель у вигнанні |
El exilio de Gardel: Tangos |
Кул
|
1995 |
|
Le rocher d'Acapulco |
Жан-Марк, озвучування
|
1997 |
Доберман |
Dobermann |
Le marchand de merguez casher/Stunned Bypasser
|
2013 |
9 місяців суворого режиму |
9 mois ferme |
Le co-détenu chauve 1
|
2015 |
Любов |
Love |
Ное, власник художньої галереї
|
Визнання
▼
Нагороди та номінації Гаспара Ное ▼
[16]
Примітки
Посилання
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво | |
---|
Література та бібліографія | |
---|
Словники та енциклопедії | |
---|
Довідкові видання | |
---|
Нормативний контроль | |
---|