Рідкісні спорадичні артефакти вказують на ранню полінезійську присутність на острові (рештки каное, шматки бамбуку)[2]. Ймовірно перші люди потрапили на острів близько 1000 до н. е., коли східні меланезійці відправились на північ і досягли островів Равакі, Кантон, Манра та Орона з групи островів Фенікс[3]. К. П. Емері (англ.K.P. Emery), етнолог Музею Бішопа (англ.Bernice Pauahi Bishop Museum) в Гонолулу на Гаваях, зазначає, що першими поселенцями на острові Манра були дві різні групи, полінезійська і меланезійська, подібне може стосуватись і острова Гауленд[4]. Проте через брак питної води поселення були залишені, як на Кіритіматі та Піткерні[5].
Острів був відкритий у 1822 році капітаном китобійного судна «Оено» (англ.Oeno) Джорджем Вортом (англ.George B. Wort) з острова Нантакет (штат Массачусетс, США) та названий на його честь — Ворт (англ.Worth Island))[4][6]. У 1828 році капітан іншого китобійного судна «Мінерва Сміт» (англ.Minerva Smith), Даніель Маккензі (англ.Daniel MacKenzie), вважаючи цей острів незвіданим, назвав його на честь власника свого судна[7]. 9 вересня 1842 року капітан китобійного судна «Ізабелла» (англ.Isabella) Джордж Нетчер (англ.George E. Netcher) з Нью-Бедфорду (Массачусетс, США) перейменував острів на Гауленд, за ім'ям матроса з його команди, що першим побачив острів[8].
Джордж Нетчер повідомив про відкриття капітана Тейлора, що відкрив подібний острів з гуано в Індійському океані, й уклав з ним угоду спільно використовувати родовища на обох островах. Тейлор познайомив Нетчера із президентом Американської компанії з видобутку гуано (англ.American Guano Company), Альфредом Г. Бенсоном (англ.Alfred G. Benson)[9]. На запрошення цієї компанії у 1854 році на кораблі капітана Поупа «Руссо» острів відвідав Стетсон, що залишив опис відвідин: «острів окупований зграями морських птахів і полчищами пацюків»[10]. Бенсон намагався зацікавити компанію у видобутку гуано саме на Гауленд, проте керівники компанії вважали їх родовища недостатніми. У жовтні 1857 компанія відправила сина Бенсона Артура на острови Бейкер і Джарвіс, який також відвідав і острів Гауленд, де взяв зразки гуано. Згодом Альфред Бенсон пішов з компанії й разом з Нетчером, Тейлором і Джорджем У. Бенсоном сформували Компанію Сполучених Штатів із видобутку гуано (англ.United States Guano Company) заради експлуатації родовищ Гауленда[9]. З 1857 року острів офіційно належить США, відповідно до Закону про гуано[11]. Однак, коли судно компанії Бенсона дісталось острова в 1859 році, виявилось що Гауленд вже зайнятий представниками Американської компанії гуано[11]. Компанії судилися в окружному суді Нью-Йорка. Суд постановив спільно видобувати гуано обом компаніям. Родовище гуано видобувалось американськими компаніями з 1857 року по жовтень 1878 року, коли родовища були істотно виснажені[12]. У цей час у складних навігаційних умовах кілька кораблів зазнали руйнування поблизу острова.
З 1886 до 1891 року острів був окупований представниками британської компанії Джона Арундела (англ.John T. Arundel), що розробляла родовища фосфору в Науру. Для цих цілей Арундел набирав робітників з островів Кука і Ніуе[4].
Руїни маяка
Відбудований маяк
Руїни Ітаскатауну
Уламки літака
Вшанування пам'яті Амелії Ергарт
1935 року було розпочато американську колонізацію острова, яка припинилася з початком Другої Світової війни[13]. Задля уточнення американського суверенітету над островом 13 травня 1936 року був виданий окремий Указ 7368, згідно з яким острів Гауленд — неінкорпорована територія під наглядом Міністерства внутрішніх справ США[1][14]. Міністерство торгівлі США вирішило створити постійну присутність держави на екваторіальних островах Лайн з перспективою створення повітряної бази, що зв'яже Австралію з Каліфорнією. Для цих цілей відбувалась ротація кожні 3 місяці наукових груп у складі 4 випускників і студентів приватної школи Камеамеа (англ.Kamehameha School) в Гонолулу, група збирала ботанічні й зоологічні зразки, проводила погодинні метеорологічні спостереження. Колоністи таборилися у пів дюжині маленьких наметів на дерев'яних рамах на пляжі на західній стороні острова. Поселення назвали Ітаска, на честь свого рейсового корабля USCGC Itasca, що курсував між островами Лайн і Гаваями. У колоністів були великі запаси консервів, води та інших матеріалів, включно із бензиновим холодильником, радіо, аптечками та величезною кількістю цигарок. Колоністи розчистили злітну смугу для літаків. Подібні колонізаційні проєкти були розпочаті й на островах Бейкер і Джарвіс. Тоді на острові користувались гавайським часом UTC 10+30[15]. Поруч зі станцією для човнів колоністи збудували із білого пісковику денний маяк і розфарбували його чорними смугами.
Злітна смуга острова була названа на честь Джеймса Камакайві (англ.James Kamakaiwi), молодого гавайця, що прибув на острів із першою групою колоністів, був її лідером і пробув на острові найдовший час, понад 3 роки. Управління громадських робіт США (англ.Works Progress Administration) вирішило збудувати трирядну злітну смугу для першої американської повітряної навколосвітньої подорожі Амелії Ергарт (пілот) і Фреда Нунана (штурман) на двомоторному літаку Lockheed Model 10 Electra в 1937 році. Гауленд був обраний як місце для дозаправлення. Під час своєї навколосвітньої подорожі Ергарт і Нунан вилетіли з Лае на Новій Гвінеї, але так і не дістались острова. Їхній радіосигнал був спійманий радіостанцією Гауленда, але власне самого літака так ніхто й не побачив. На честь загиблої маяк на острові назвали її ім'ям.
Під час Другої світової війни, 8 грудня1941 року, наступного дня після подій в Перл-Гарборі, 14 двомоторних японських бомбардувальників Mitsubishi G3m групи Хітосі (яп.千歳海軍航空隊) з авіабази на Кваджалейні атакували острів Гауленд. Загинули двоє колоністів зі школи Камеамеа, Річард Вейлі (англ.Richard "Dicky" Kanani Whaley) і Джозеф Келіханануі (англ.Joseph Kealoha Keliʻhananui), також була зруйнована злітна смуга і маяк. Два дні по тому японський підводний човен обстріляв залишки колонії[16]. Один бомбардувальник повертався двічі протягом наступних тижнів і бомбив руїни Ітаскатауну. Два студенти, що залишалися в живих були евакуйовані ВМС США 31 січня 1942 року на есмінціUSS Helm. Гауленд був зайнятий батальйоном морської піхоти Сполучених Штатів у вересні 1943 року і використовувався для потреб військово-морської авіації до травня 1944 року, після чого острів був остаточно залишений[17]. 10 липня 1944 року Вільям Гайнс (англ.William Hines) через пожежу гідролітакаMartin PBM Mariner (BuNo 48199) здійснив вимушену посадку в океані поблизу узбережжя Гауленду. Екіпаж був врятований катером берегової охорони USCGC Balsam і доставлений на острів Кантон[18].
Маяк був відновлений на початку 1960-х років матросами з корабля берегової охорони США Blackhaw[19][20]. У 1967 році Ен Пелегріно (англ.Ann Pellegreno) під час меморіальної подорожі навколо світу, вшановуючи пам'ять Амелії Ергарт, скинула вінок на острів. У 1997 році це повторила Лінда Фінч (англ.Linda Finch)[21]. Станом на 2010 рік, денний маяк Амелії Ергарт зазнає руйнації, фарбу змили дощі[22].
Географія
Гауленд — витягнутий з півночі на південь кораловий піщаний острів завширшки до 800 м, оточений вузьким кораловим рифом, що може становити небезпеку для суден[1]. Лагуна на острові відсутня. Протяжність берегової лінії — 6,4 км, бухт і заток немає[1]. На західному піщаному узбережжі існує місце для причалювання човнів. Висота рельєфу — 0-3 м[1]. Найвища точка, 6 м над рівнем моря, знаходиться в центральній частині острова.
Корисні копалини відсутні.
Клімат екваторіальний, з мізерними опадами, постійними вітрами й пекучим сонцем.
Острів майже повністю вкритий трав'янистою рослинністю, повзучими пагонами та низьким чагарником пізонії (Pisonia). Під час відвідин острова у 1942 році повідомлялось про мертві стовбури гасового дерева (Cordia subcordata) у центрі острова. Відвідувачі острова у 2000 році залишили його опис як «вирівняного плаского, без жодного дерева, із залишками руїн будівлі»[24]. Інвазійний представник родини тонконогових, пальчатка (Digitaria) успішно конкурує з місцевими видами[25].
Острів є притулком морських птахів, а води навколо коралових рифів багаті рибою[1]. Фауна острова досить сильно постраждала внаслідок діяльності інвазійних видів: чорних пацюків (Rattus rattus), завезених у 1854 році, і кішок (Felis catus), завезених для боротьби з пацюками у 1938 році, які за рік впорались із завданням й почали знищувати птахів, допоки самі не були винищені у 1985 році[25].
Постійного населення на острові немає. Щорічно тут бувають представники Міністерства внутрішніх справ та Берегової охорони США[1]. Міністерство внутрішніх справ США керує островом, як неінкорпорованою територією, в рамках Національної програми порятунку дикої природи[1]. Відвідини острова можливі лише за спеціальною перепусткою Служби рибних ресурсів та дикої природи США, як правило, лише для вчених і викладачів. Представники служби відвідують острів в середньому раз на 2 роки, задля економії бюджетних коштів, поєднуючи свої мандрівки з радіоаматорами й представниками берегової охорони США[1][25].
Економіка
Економічна діяльність відсутня. Існує лише одне місце на західному узбережжі для причалювання суден, де морські судна стають на зовнішні якірні стоянки[1]. США заявили тут свою виключну економічну зону радіусом 200 морських миль і територіальні води у 12 морських миль навколо узбережжя острова.
↑ абвгдежиклм(рос.) Энциклопедия стран мира / Глав. ред. Н. А. Симония; редколегия В. Л. Макаров, А. Д. Некипелов, Е. М. Примаков. — М.: ЗАО "Издательство «Экономика», 2004. — 1319 с. ISBN 5-282-02318-0
↑(англ.)Suárez, Thomas. Early Mapping of the Pacific. Singapore: Periplus Editions, 2004. ISBN 0-7946-0092-1.
↑ абв(англ.)Sydney Island [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Bryan, Edwin H., Jr. American Polynesia and the Hawaiian Chain. Honolulu, Hawaii: Tongg Publishing Company, 1942.
↑(англ.)Irwin, Geoffrey. The Prehistroric Exploration and Colonisation of the Pacific. Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1992. ISBN 0-521-47651-8.
↑(англ.)Sharp, Andrew. The Discovery of the Pacific Islands. Oxford: Oxford University Press, 1960.
↑(англ.)Maude, H. E. Of Islands and Men: Studies in Pacific History. Melbourne, Australia: Oxford University Press, 1968.
↑(англ.) «Voyage to Howland Island of the USCGC Kukui.» US Coast Guard.
↑(англ.) «Earhart beacon shines from lonely island.» Eugene Register-Guard, August 17, 1963.
↑(англ.)Safford, Laurance F. with Cameron A. Warren and Robert R. Payne. Earhart's Flight into Yesterday: The Facts Without the Fiction. McLean, Virginia: Paladwr Press, 2003. ISBN 1-888962-20-8.
↑(англ.) «Historic Light Station Information and Photography: Pacific Rim». United States Coast Guard Historian's Office.
(англ.)Bryan, Edwin H., Jr. American Polynesia and the Hawaiian Chain. Honolulu, Hawaii: Tongg Publishing Company, 1942.
(англ.)Butler, Susan. East to the Dawn: The Life of Amelia Earhart. Cambridge, MA: Da Capa Press, 1999. ISBN 0-306-80887-0.
(англ.)Irwin, Geoffrey. The Prehistroric Exploration and Colonisation of the Pacific. Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1992. ISBN 0-521-47651-8.
(англ.)Long, Elgen M. and Marie K. Long. Amelia Earhart: The Mystery Solved. New York: Simon & Schuster, 1999. ISBN 0-684-86005-8.
(англ.)Safford, Laurance F. with Cameron A. Warren and Robert R. Payne. Earhart's Flight into Yesterday: The Facts Without the Fiction. McLean, Virginia: Paladwr Press, 2003. ISBN 1-888962-20-8.
(англ.)Suárez, Thomas. Early Mapping of the Pacific. Singapore: Periplus Editions, 2004. ISBN 0-7946-0092-1.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гауленд