Пермський період
|
Хронологія
|
298,9 ± 0,15 — 252,17 ± 0,06 млн років тому
|
Середня концентрація кисню (O2) впродовж періоду
|
бл. 23 %[1] (115 % від сучасного рівня)
|
Середня концентрація вуглекислого газу (CO2) впродовж періоду
|
бл. 900 ppm[2] (у 3 разів більше доіндустріального періоду)
|
Середня температура поверхні впродовж періоду
|
бл. 16 °C[3] (на 2 °C вище сучасного рівня)
|
Рівень моря (вище або нижче сучасного рівня, в метрах)
|
Відносно стабільний рівень в +60 м в ранній пермі; падіння рівня впродовж середньої пермі до стабільних –20 м в пізній пермі.[4]
|
Перм, пермський період, система (рос. пермская система (период), пермь; англ. Permian system, Permian, нім. Perm n, Dyas f, Dyasformation f) — останній геологічний період палеозойської ери. Настав за кам'яновугільним періодом палеозою, передував тріасовому періоду мезозою. Тривав з 298,9 ± 0,15 до 252,17 ± 0,06 млн років тому (47 млн років)[5]. Закінчився найбільш катастрофічним вимиранням біоти за всю історію Землі.
Загальна характеристика
Пермський період характеризувався інтенсивним виявом тектонічних рухів і магматичною діяльністю. Продовжувалася і завершилася герцинська складчастість, що почалася в карбоні. Виникла Урало-Тянь-Шанська складчаста область, що включає Урал, Тянь-Шань, Алтай і Західно-Сибірську плиту. Утворилася герцинська складчаста область у Західній Європі, була виконана[прояснити] Аппалацька геосинкліналь у Північній Америці. Завершилося злиття платформ Північної півкулі разом з прилеглими до них герцинідами в гігантську суперплатформу Лавразію. Збільшилися розміри Ґондвани. Сталося також значне скорочення Тетісу, що розділяв суперплатформи Лавразії і Ґондвани. Згідно з неомобілістською концепцією трапилося зіткнення і злиття цих суперконтинентів в єдину материкову брилу — Пангею, витягнуту в субмеридіональному напрямі від Південного і, майже, до Північного полюсів. Тоді ж сформувався єдиний океанічний басейн — Прото-Тихоокеанська западина.
Періодизація
Система/ Період
|
Відділ/ Епоха
|
Ярус/ Вік
|
Вік (млн років)
|
Тріас, T
|
Нижній/Ранній, T1
|
Індський, T1i
|
молодше
|
Перм, P
|
Лопінгій, P3
|
Чангсінзький, P3c
|
251,902
|
254,14
|
Вучапінзький, P3v
|
254,14
|
259,1
|
Гваделупій, P2
|
Кептенський, P2c
|
259,1
|
265,1
|
Вордійський, P2w
|
265,1
|
268,8
|
Роудський, P2r
|
268,8
|
272,95
|
Цисуралій, P1
|
Кунгурський, P1k
|
272,95
|
283,5
|
Артинський, P1art
|
283,5
|
290,1
|
Сакмарський, P1s
|
290,1
|
295,0
|
Ассельський, P1a
|
295,0
|
298,9
|
Карбон, C
|
Верхній/Пізній, C3
|
Гжельський, C3g
|
древніше
|
Підрозділи Тріасової системи наведені згідно МКС, станом на 2018 рік[6].
|
|
Біота
На початку пермського періоду панувала карбонова рослинність, проте уже до середнього перму відбулись суттєві зміни у видовому складі лісових екосистем. Деревоподібні плауноподібні, такі як сиґілярії, лепідодендрони, плевромеї тощо, цілковито витіснені зі складу рівнинних періодично затоплюваних тропічних дощових лісів, а їхнє місце зайняли насінні папороті та голонасінні: саговникові, ґнетові, гінкгові. Одночасно манґрові біоми, утворені каламітами, зайняли голонасінні — сцитофілюми, пахіптериси тощо. Панівне становище карбонової рослинності залишилось лише на ізольованих островах та архіпелагах в екваторіальній частині Землі, а на континентах вони збереглись як незначний реліктовий компонент лісів.
У наземній фауні хребетних панували синапсиди (від яких згодом пішли ссавці). Синапсиди виникли у карбоні і були представлені пелікозаврами, від яких у середині перму розвинулись диноцефали, а у пізньому — ґорґонопсиди, дицинодонти та цинодонти[7].
Пермсько-тріасове вимирання
Корисні копалини
У пермському періоді утворилося 26,8 % запасів вугілля, 20—30 % запасів газу й нафти. Сформувалися Печорський, Тунгуський, Кузнецький, Мінусінський вугільні басейни, вугленосні басейни у Східному Китаї (провінція Шаньсі) і в Індії (штат Біхар), у Південній Африці, Бразилії, Австралії. До пермських відкладів приурочені родовища нафти та природного газу в Дніпровсько-Донецькій западині (Шебелинське та ін.), в Тімано-Печорській, Волго-Уральській нафтогазоносних провінціях. Великі родовища вуглеводнів нижнього перму відкриті в Передмугоджарському прогині, в басейні Північного моря, у США, Австралії, в нафтогазоносному басейні Перської затоки. З пермськими відкладами пов'язані великі запаси кам'яної солі (в Україні — Слов'яно-Артемівський соленосний басейн та ін.), калійних солей, боратів. Родовища кам'яної та калійних солей пізньопермського (цехштейнового) віку є в ФРН і США. Фосфорити широко розвинені в пермі північно-західних штатів США.
У зв'язку з притяганням Місяця, видимим проявом чого є припливи, швидкість обертання Землі поступово зменшується. За сторіччя тривалість земної доби збільшується приблизно на 2 мілісекунди.
Зміну довжини дня протягом геологічного часу було перевірено експериментально, завдяки підрахунку кільцевих ліній у викопних коралів. Корали відкладають на своєму зовнішньому скелеті у вигляді кілець карбонат кальцію; циклічність відкладення кілець пов'язана як з денним освітленням, так і з періодичними сезонними змінами: в 1963 році американський палеонтолог Джон Уеллс[en] (1907—1994) відкрив, що з кільцевих утворень на епітеке коралів можна визначити кількість днів в році тієї епохи, коли ці корали жили. З огляду на зміну тривалості року й екстраполюючи назад в часі уповільнення швидкості обертання Землі завдяки впливу Місяця, можна також визначити тривалість доби в той чи інший геологічний період[8][9]:
Час |
Геологічний період |
Число днів в році |
Тривалість доби
|
Сьогодні |
Четвертичний |
365 |
24 год
|
100 млн л.т |
Юра |
380 |
23 год
|
200 млн л.т |
Перм |
390 |
22,5 годин
|
300 млн л.т |
Карбон |
400 |
22 год
|
400 млн л.т |
Силур |
410 |
21,5 год
|
500 млн л.т |
Кембрій |
425 |
20,5 год
|
Щоб дізнатися тривалість доби до епохи виникнення коралів, вченим довелося вдатися до допомоги синьозелених водоростей. З 1998 року китайські дослідники Чжу Шісін, Хуан Сюегуан і Синь Хоутянь з Тяньцзіньського інституту геології та мінеральних ресурсів проаналізували понад 500 копалин строматолітів віком 1,3 мільярда років, що росли колись біля екватора і похованих на горах Яньшань. Синьозелені водорості реагують на зміну світлого і темного часу доби напрямком свого зростання і глибиною кольору: вдень вони пофарбовані у світлі тони і ростуть вертикально, вночі мають темне забарвлення і ростуть горизонтально. За зовнішнім виглядом даних організмів, враховуючи швидкість їх росту і накопичені наукові дані по геології та кліматології, виявилося можливим визначити річний, місячний і щоденний ритми росту синьозелених водоростей. Згідно з отриманими результатами, вчені зробили висновок, що 1,3 мільярда років тому (у докембрійську добу) земна доба тривала 14,91-16,05 годин, а рік складався з 546-588 днів. Звіт про дослідження був опублікований у Journal of Micropaleontology та привернув велику увагу як у країні, так і за кордоном[10][11].
Існують і противники цієї оцінки, що вказують що дані досліджень стародавніх приливних відкладень, субліторальних карбонічних фацій (тайдалітів), суперечать їй[9].
Згідно з новим міжнародним дослідженням[12], збільшення тривалості дня могло мати важливий вплив на характер і час насичення Землі киснем.
«Незмінне питання в науці про Землю полягає в тому, як атмосфера Землі отримала кисень і які чинники відбувалися під час оксигенації», - відзначив співавтор дослідження Грегорі Дік, геомікробіолог з Департаменту наук про Землю та довкілля Мічиганського університету (США).
Див. також
Примітки
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- (рос.) Наугольных С. В. Флора кунгурского яруса Среднего Приуралья // Труды Геологического института РАН, вып. 509. — М.: Геос, 1998.
- (рос.) Наугольных С. В. Пермские флоры Урала // Труды Геологического института РАН, вып. 524. — М.: Геос, 2007.
- (рос.) Ожгибесов В. П., Терещенко И. И., Наугольных С. В. Пермский период: органический мир на закате палеозоя. — Пермь: Арт-Дизайн, 2009.
- (рос.) Эволюция органического мира в палеозое и мезозое. — СПб: Маматов, 2011.
- (рос.) Палеонтология и эволюция биоразнообразия в истории Земли. — М.: Геос, 2012.
Посилання