Народився в сім'ї вчителя Карла Пейне, який згодом став корчмарем-орендарем. У 1902 році родина переселилася в селище Яунпієбалґа — вотчину графів Шереметєвих. Наступного року Яніс (тоді ще Арвід) пішов до церковно-приходської школи, яку закінчив у 1908-му. У 1909–1911 роках навчався у Дубултській приватній гімназії П. Шмітена і Л. Берзіньша. Після смерти батька (1910) був змушений припинити навчання й далі здобувати знання самотужки. Від 1913 року, з невеликими перервами, жив у Ризі. Там «почалося голодне й веселе, важке й непутяще, нерозважливе життя в середовищі юних поетів і артистів»(1).
У 1915 році був мобілізований в армію. Закінчивши тримісячні фельдшерські курси, служив в 302-му Суразькому піхотному полку. У березні 1917 року, будучи в складі 5-го латиського стрілецького полку, він дістав скерування на роботу в газеті «Brīvais strēlnieks» («Вільний стрілець») — пізніше «Latviju strēlnieks» («Латвійський стрілець»). На початку 1918 року за станом здоров'я Судрабкалнс демобілізувався. Повернувшись до Риги, став працювати в газеті «Līdums» («Просвіт») коректором і 4 травня1918 під псевдонімом Оліверето опублікував у ній свій перший гумористичний вірш «Pavasara zaļais karogs» («Весняний зелений стяг»). За часів Латвійської Радянської республіки з січня по травень 1919 року працював у газеті «Cīņa» («Боротьба») перекладачем. У 20 — 30-х роках працював у виданнях «Latvijas Sargs» — «Сторож Латвії» (1920), «Latvijas Vēstnesis» — «Латвійський вісник» (1924 — 1925), «Hallo» — «Привіт» (1927 — 1928), «Pēdējā brīdī» — «В останню мить» (1927 — 1930), «Dienas lapa» — «Сторінка дня» (1933 — 1934), «Jaunākās ziņas» — «Останні новини» (1937 — 1940). У 1920 — 1930-х роках він багато перекладає, виступає як театральний і музичний критик, автор нарисів про літературу — латиську, німецьку, англійську, російську та італійську. Ці нариси відзначалися глибоким і чітким уявленням про художні й творчі стилі.
Влітку 1940 року, після того як Латвія увійшла в склад СРСР, Судрабкалнс став на бік радянської влади. У червні 1941-го він був делегатом Першого з'їзду Спілки радянських письменників Латвії. Тоді ж у Ризі познайомився з такими літераторами, як Микола Тихонов, Микола Асєєв, Сергій Михалков, Янка Купала, Олександр Корнійчук, Пятрас Цвірка, Хамід Алімджан і Сулейман Рустам. З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 року евакуювався на схід. Жив у Кіровській області, в містах Халтурін (нині — Орлов), Уржум, у селі Кстиніно. В Уржумі Судрабкалн написав один із своїх найвідоміших, так званих програмних віршів — «Російському народу». Згодом він переїхав до Башкирії. З січня 1942-го по вересень 1944-го жив у Москві. Оскільки дім латвійського представництва зруйновано бомбами на самому початку війни, Судрабкалнс заквартирував на вулиці Воровського — у литовців. Там він заприятелював з Костасом Корсакасом, Антанасом Венцловою, а також з естонцями — Оскаром Урґартом і Мартом Раудом(1).
Восени 1944 Судрабкалнс повернувся в Латвію й залучився до громадсько-політичної та партійної діяльности. У 1947-му йому присвоїли звання Народного поета Латвійської РСР. У 1948 році Судрабкалнс став лауреатом Сталінської премії другого ступеня за поетичну збірку «У братній сім'ї». 1951 року він вступив у ВКП(б). У 1951–1962 був членом Комітету захисту миру Латвійської РСР, з 1963 по 1971 був членом ЦК Комуністичної партії Латвії, RS valdes loceklis (1941–1975) і ін. У 1965 здобув Державну премію Латвійської РСР за збірку «Ще одна весна». 1966 року став член-кореспондентом Академії наук Латвійської ССР, а 1973-го — її академіком. 16 травня1974 «за великі заслуги в розвитку радянської літератури і в зв'язку з вісімдесятиріччям від дня народження» Судрабкалнсу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Був депутатом Верховної Ради СРСР 7 — 8 скликань (1966 — 1974). Помер у Ризі, похований на кладовищі Яніса Райніса. Меморіальну кімнату Судрабкалнса відкрито в будинку «Sprundas», біля міста Салацгріва.
Творчість
Судрабкалнс почав писати вірші у віці десяти років. Ще змалку він пробував наслідувати творчість Некрасова і Райніса. На становлення юного поета безперечно вплинула важлива подія в його житті, яка сталася під час революції 1905 року. "…Вперше я тоді побачив нашого великого поета Райніса, який на зборах читав свої вірші: «Ми вже не віримо старим жерцям, і злії дракони не страшні нам»(1).
Перший вірш Судрабкалнса опубліковано 1909 року. Початком справжньої літературної діяльности сам автор вважав 1912 рік, коли Андрейс Упітс помістив його твори в журналі «Domas» («Думка»), редактором якого тоді був. Саме тоді Арвід Пейне взяв собі псевдонім — Яніс Судрабкалнс. Це прізвище дослівно перекладається українською як «срібний пагорб». Згодом, у 1925 році, він офіційно змінив прізвище й у паспорті значився як Арвід Судрабкалнс.
У 1920 році вийшла його перша збірка віршів «Крилата армада». У цих віршах Судрабкалнс висловив прагнення миру і братерства народів, відобразив романтичні пошуки невідомої країни, де немає ні горя, ні страждань, що досі терзали змучене війною людство. Під псевдонімом Оліверето опубліковано його збірки гумористичних і сатиричних віршів «Трубадур на ослі» (1921), «Джентльмен у бузковому фраці» (1924), «Жайворонки взимку» (1939) та інші. 1925 року Судрабкалнс став професійним літератором. Емоціональною й інтелектуальною інтенсивністю, віртуозністю форми відзначаються збірки «Перетворення» (1923), «Ліхтар на вітрі» (1931), «Одна ластівка літає» (1937).
Його твори перекладали російською Володимир Державін, Марія Петрових, Михайло Зенкевич, Леонід Мартинов і Володимир Невський. Українською мовою вірші Судрабкалнса перекладав Григорій Кочур.
Зв'язки з Україною
Судрабкалнс присвятив Тарасові Шевченку низку статей (зокрема «Безсмертний Кобзар», 1961) та віршів (зокрема «Лист українцям», 1965). Підтримував дружні стосунки з Павлом Тичиною й відгукнувся на його смерть віршем «Пам'яті Павла Тичини». У перекладі Григорія Кочура цей твір надруковано в газеті «Літературна Україна» від 31 жовтня1967.
Ушанування пам'яті
У будинку «Sprundas», що біля міста Салацгріва, відкрито меморіальну кімнату Судрабкалнса.
Іменем письменника названо селище Судрабкалнс у Дунавській волості і вулиці в Юрмалі та Шелії (Шелпілська волость). За радянських часів нинішній Аннінмуйзький бульвар у Ризі мав назву бульвар Судрабкалнса.
Бібліографія
Поезія
«Spārnotā Armāda». R.: A. Gulbis (1920) — «Крилата армада»
«Trubadūrs uz ēzeļa». R.: Vainags (1921) — «Трубадур на ослі»
«Viņpus laba un ļauna». Rīga (1922) — «По той бік добра і зла»
«Pārvērtības». R.: Valters un Rapa (1924) — «Перетворення»
«Džentlmens ceriņu frakā». R.: Latvju kultūra (1924) — «Джентльмен у бузковому фраку»
«Spārnotā Armāda». 2. iespiedums. R.: Valters un Rapa (1926) — «Крилата армада»
«Spuldze vējā». R.: Valters un Rapa (1931) — «Ліхтар на вітрі»
«Cīruļi sauc cīņā». Maskava (1942) — «Жайворонки кличуть до бою»
«Ceļa maize». Maskava: Latvijas PSR grāmatu apgāds (1944) — «Хліб на дорогу»
«Brāļu saimē». R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1947) — «У братерській сім'ї»
«Vēl viens pavasaris». R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Ще одна весна»
«Brāļu saimē». R.: Liesma (1984) — «У братерській сім'ї».
Trīs vilšanās. R.: Letas mazā bibliotēka (1927) — «Три розчарування»
Viena bezdelīga lido. R.: Valters un Rapa (1937) — «Одна ластівка летить»
Bezdelīgas atgriežas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1951) — «Ластівки повертаються»
Divas noveles (Laivinieks. Ģenerāļa Dombrovska nāve) // Две новеллы (Лодочник. Смерть генерала Домбровского). Tulk. R. Trofimovs. R.: Liesma (1971) — «Дві новели» («Човняр». «Смерть генерала Домбровського»)
Kā rīta un vakara zvaigzne…: Jāņa Sudrabkalna sarakste ar Birutu Skujenieci. R.: Daugava (2002) — «Як ранкова і вечірня зоря…». Листування Яніса Судрабкалнса з Біруте Скуєнієце
Розвідки
Par teātri. R.: Zinātne (1973) — «Про театр»
Ar mūzām draugos. R.: Liesma (1974) — «З друзями назавжди»
Par mūziku. R.: Zinātne (1983) — «Про музику»
Публіцистика
Karogi sasaucas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1950) — «Знамена перекликаються»
Cīņa, darbs un slava. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1963) — «Боротьба, труд і слава»
Повне зібрання творів
Kopoti raksti, 1-6. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1958 — 1962) — Повне зібрання творів, 1 — 6
Вибране
Klodijai. R.: Zelta ābele (1939)
Cīruļi ziemā. R.: Grāmatu zieds (1939) — «Жайворонки взимку»
Dzejas izlase. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1948) — «Вибрана поезія»
Izlase. Dzejoļi un mazi tēlojumi. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1954) — «Вибране. Вірші та маленькі зарисовки»
Izlase. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1960) — «Вибране»
Pavasara pārdomas. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Весняні роздуми»
Osis logā. R.: Liesma (1969) — «Ясен за вікном»
Sapņotājiem. R.: Liesma (1974) — «Мрійникам»
Trubadūrs uz ēzeļa. R.: Liesma (1984) — «Трубадур на віслюку»
Klodijai. R.: Liesma (1984)
Sapņu vāts. R.: Jumava (2003) — «Рана від мрій»
Перекладна поезія
Pjērs Luiss. 16 Bilitis dziesmas. R., 1928. — П'єр-Луї. «16 пісень Білітіс»
Sudrabkalns atdzejojis Š. Bodlēra, J. V. Gētes, S. Jeseņina, F. Verfela u.c. autoru darbus. — Переклади з Ш. Бодлера, Й. В. Ґете, В. Брюсова, С. Єсеніна, Ф. Верфеля та інших авторів.
Критика про Судрабкалнса
Trofimovs R. Jānis Sudrabkalns. R.: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība (1963) — Трофимов Р. «Яніс Судрабкалнс»
Jānis Sudrabkalns: Bibliogrāfija. / Sast. M. Ābola. R.: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība (1964) — «Яніс Судрабкалнс: бібліографія» (упорядник М. Абола)
Трофимов Р. Путь и творчество Народного поэта ЛССР Яна Судрабклна. Rīga (1964)
Tautas dzejnieks Jānis Sudrabkalns: Dzīve un darbs attēlos. / Sast. A. Būmanis. R.: Latvijas Valsts izdevniecība (1964) — «Народний поет Яніс Судрабкалнс. Життя і робота в образах»
Jāņa Sudrabkalna dzīves un darba vietas. R.: Liesma (1969) — «Місце Яніса Судрабкалнса в житті й роботі»
Ābola M. Jānis Sudrabkalns. R.: Liesma (1977) — Абола М. «Яніс Судрабкалнс»
Kalniņa I. Jānis Sudrabkalns // Latviešu rakstnieku portreti: Laikmeta krustpunktos. R.: Zinātne (2001) — Калніня І. «Яніс Судрабкалнс» («Портрети письменників Латвії: роздоріжжя епохи»)
Нагороди і відзнаки
Звання «Народний поет Латвійської РСР» (1947)
Сталінська премія другого ступеня (1948) — за збірку віршів «У братерській сім'ї» (1947)
Державна премія Латвійської РСР (1965) — за збірку «Ще одна весна» (1964)
Герой Соціалістичної Праці (1974) — за великі досягнення в літературі і з нагоди 80-ліття
Два ордени Леніна (1964, 1974)
Два ордени Трудового Червоного Прапора (1946, ?)
Орден Жовтневої революції
Золота медаль «Серп і Молот»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945»
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
Джерела
1. Судрабкалн Арвид-Янис Карлович. Сборник «Советские писатели». Автобиографии в 2-х томах. Гос. изд-во худ. литературы, М., 1959 г.
Судрабкалн Ян // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 1010.