Ця стаття про колишній Ізюмський район. Про сучасний район див. Ізюмський район.
Ізю́мський райо́н — колишній район у південно-східній частині Харківської області з адміністративним центром у місті Ізюмі, який існував протягом 1923—2020 років і був ліквідований під час Адміністративно-територіальної реформи в Україні. Займав площу в 1553,44 квадратних кілометрів (4,9 % від площі території області, 3 місце серед районів області). Протяжність району з півдня на північ становила 63 км, з заходу на схід — 39 км. Населення району становила 18 333 осіб (на 1 лютого 2012 року).
У східній частині району розташоване Оскільське водосховище — 1698 га. Площа водного дзеркала ставків та озер — 1910 га. Ліси та лісовкриті площі займають 45,8 тис. га.
В адміністративному відношенні район поділяється на 17 сільських рад, які об'єднують 60 населених пунктів (сіл), чисельність населення яких становить 22.0 тис.чол., з них працездатного — 10,36 тис.чол., виборців — 17269 чол.
Є у селі джерело цілющої води. З глибини більш як півкілометра витікає вода і прямує до озера. Температура її завжди постійна — 18 °C. Цю свердловину пробурили геологи. Курортологи з Одеси досліджували її властивості і придатність для лікування хворих. Воду вони прирівняли до славнозвісної «Єсентуки», що лікує від болю у суглобах.
Ставок в с. Студенок є єдиним відомим на сьогодні в басейні Сіверського Дінця (на території Харківської області) осередком мешкання рідкісного виду міногових — міноги української, представниці класу Круглоротих, занесеної до Європейського Червоного списку та Червоної книги України. Мінога українська відносно недавно (в 1931 році) була вперше описана для науки, і біологія її залишається слабо вивченою. Розвивається з метаморфозом: на 5-6 році життя із личинок (піскорийок) перетворюється на дорослих особин. Піскорийка заривається в пісок, залишаючи на поверхні лише головний кінець тіла, яким дихає і відціджує для харчування мікроорганізми. На 5 — 6 року піскорийка перетворюється в дорослу особу і нереститься. Після нересту більшість дорослих міног незабаром гине. Тому для розвитку необхідні різні типи водойм, а на останньому етапі — великі стоячі чи проточні водойми. За екологічним статусом заселяє переважно притоки великих річок, ділянки з проточною чистою водою і піщаним, часто замуленим, рідше — гальково-піщаним дном. Отже, Студеноцький ставок є одним із необхідних типів водойми, де завершується цикл розвитку міноги. Нерест міног і розвиток личинок відбувається в струмках (з піщаним дном й численними джерельними ключами), що витікають з масиву вільшняків і впадають у ставок. У Студеноцькому ставку ймовірно мешкає найчисельніша в Харківській області популяція міноги української.
Природо-заповідний фонд
На території лісгоспу виділено вісім природно-заповідних об'єктів:
гора Крем'янець — пам'ятник садово—паркової культури місцевого значення, що включає захисні насадження на крейдяній горі площею 176 га, має історичні пам'ятники, меморіали, дендропарк площею 4.5 гектара, де зараз росте понад 230 видів екзотичних дерев і кущів;
«Ізюмська дача» — 30 га високопродуктивних насаджень сосни віком сто років, створені в степових умовах на крупнозернистих бідних пісках;
Територія Ізюмщини була заселена з давніх-давен. Археологічними розкопками були виявлені залишки стародавніх поселень, майстерня кременевих виробів на березі річки Сіверський Донець. На території краю мешкали різні кочові народи. Перші слов'янські поселення з'явились у VI столітті.
У XVI столітті землі Ізюмщини ввійшли до складу Московської держави. На них була організована сторожова служба проти набігів кримських татар. Ізюмська сторожа вважалась найважливішою, бо стояла на Ізюмському шляху біля двох бродів — Ізюмського та Кам'яного. У 1599 році на місці теперішнього села Оскіл за наказом царяБориса Годунова було побудоване перше місто Слобідської України — Цареборисів. Поступово територія краю заселилась українськими козаками та селянами — вихідцями з Правобережної України. У 70-х роках XVII століття тут оселилась невелика група українських переселенців, які під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця спорудили дерев'яний острожок. У документі 1680 року це поселення мало назву Ізюмського містечка.
Полковий устрій і зумовив особливості адміністративного управління Ізюмщини. В Ізюмі, як полковому місті, була створена полкова канцелярія для військово-громадського управління краєм, хоча фактично вся влада була в руках полковника Ізюмського слобідського козацького полку.
Після реформи 1765 року, проведеної Катериною ІІ, сталися зміни і в адміністративному устрої Слобожанщини. Територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію, що входила до складу Слобідсько-Української губернії. У свою чергу провінція поділялась на п'ять комісарств. У 1780 році було утворене Харківське намісництво, разом з яким створюється і Ізюмський повіт.
6 березня1918 року, внаслідок ухвалення Закону УНР «Про адміністративно-територіальний поділ України», територія Ізюмського повіту входить до складу землі Донеччина.
29 квітня1918 гетьман Павло Скоропадський скасовує адміністративно-територіальний поділ УНР і повертає старий губернський поділ.
У 1923 роціІзюмський повіт згідно з новим адміністративно-територіальним поділом був реорганізований в округ, до якого входили Ізюмський, Петрівський, Барвінківський і Савинський райони. Ізюмський район включав Ізюмську та Червонооскільську волості колишнього Ізюмського повіту і був утворений постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету № 315 від 7 березня1923 року. Слід зазначити, що напередодні цих подій за успішну господарську роботу Президія ВУЦВК нагородила Ізюмський повітовий виконавчий комітет орденом Трудового Червоного Прапора УРСР. Це відбулося 15 березня1922 року. У липні 1930 року округи були ліквідовані і встановлений районний адміністративний поділ, що відповідав новим умовам, які склалися в Україні. Замість Ізюмського округу було встановлено кілька районів. За новим поділом Ізюмський район спочатку безпосередньо підпорядковувався центру, а з 1932 року — області.
У Німецько-радянській війні на стороні СРСР брали участь понад 12 тисяч мешканців району, 8105 з них загинуло.
Після війни зусиллями трудівників у селах споруджено тисячі будинків, школи, клуби, лікарні, магазини, дитячі садки. Було збудовано сучасні ферми і тракторні стани, механізовані токи і сховища для продукції. На поля прийшли потужні трактори і комбайни та продуктивні сільгоспмашини для сівби та обробітку ґрунту. З кожним роком почали більше вносити добрив, підвищилась культура землеробства, внаслідок чого зросла продуктивність праці, підвищилась урожайність зернових і технічних культур. Збільшилося валове виробництво молока і м'яса. Ці зміни в основному сталися в селах Ізюмщини в період з 1960 по 1991 роки.
25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Ізюмського району було створено 25 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 54,90 % (проголосували 8 121 із 14 793 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 36,81 % (3 169 виборців); Михайло Добкін — 13,98 % (1 135 виборців), Юлія Тимошенко — 10,65 % (865 виборців), Сергій Тігіпко — 10,04 % (815 виборців), Вадим Рабінович — 8,18 % (664 виборців), Олег Ляшко — 4,67 % (379 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,38 %.[3]
Родом із с. Оскіл маршал бронетанкових військ Федоренко.
У м. Ізюмі знаходиться пам'ятник командувачу бронетанковими військами південно-західного фронту Червоної Армії генералу П.Волоху, який загинув під час відвоювання радянськими військами Ізюмщини.