Площа — 27 млн. км², з них більше 60 % припадає на водні простори. За межу Арктики вважають ізотерму 4-10° найтеплішого місяця, яка приблизно збігається з північною межею поширення деревної рослинності, або ж із південною межею зони тундри. Іноді Арктику обмежують полярним колом (66° 33' пн. ш.), у цьому разі її площа менша.
Площа льоду в 2016 році стала складати 4,14 млн км². А в 2007 році ця цифра дорівнювала 4,15 млн км². Вчені також відмітили, що площа льоду цього року в середньому на 2,56 млн км² менше, ніж за період з 1979 по 2000 рік.[1]
Клімат
Природні умови Арктики суворі, що визначається зимовими морозами, різкими вітрами, хуртовинами та низькими температурами влітку. Взимку панує полярна ніч. Охолодження земної поверхні в умовах характерної в цей час для внутрішніх районів Арктики малохмарної погоди надзвичайно велике. Отеплювальний вплив на Арктику мають океанічні води та теплі води Північноатлантичної морської течії.
Пересічні температури найхолодніших місяців знижуються в ділянці полюса до −35 °C, −40°С, на узбережжях до −30°С; абсолютний мінімум сягає —55°С. Влітку сонце не заходить, але піднімається на небі невисоко і гріє слабко. Танення снігу та льоду обмежує можливість підвищення температури вище 0 °C. Пересічна температура повітря найтепліших місяців у ділянці полюса підвищується до 0 °C, на узбережжях до +10 °C. З низькими температурами пов'язане значне поширення багаторічної мерзлоти, яка в окремих районах сягає кількох сотень метрів.
Опади навіть улітку випадають переважно у вигляді снігу. Річна сума опадів від 75—100 мм поблизу полюса, до 300—400 мм на узбережжі материків. Взимку над Арктикою формується область високого тиску. В інші пори року значного розвитку досягає циклонічна діяльність, яка спостерігається здебільшого на периферії. Влітку поле високого тиску розмите, і циклонічна діяльність захоплює також і центральні райони.
З 1920 року спостерігається деяке потепління клімату Арктики. Зона, вкрита арктичною льодовиковою шапкою, поступово зменшується, що пов'язують із пошкодженням озонового шару.
Прибережний арктичний клімат модерується океанічними впливами, які мають, як правило, тепліші температури та більш сильні снігопади, ніж більш холодні та сухі внутрішні райони. На Арктику впливає поточне глобальне потепління, що призводить до усадки арктичного морського льоду, зменшення льоду на льодовиковому покриві Гренландії та вивільнення арктичного метану у міру відтавання вічної мерзлоти.
Внаслідок міграції ізотерм планети (приблизно 56 км на десятиліття протягом останніх 30 років як наслідок глобального потепління) арктичний регіон в даний час скорочується. Існує велика розбіжність у прогнозах втрат льодовиків у Арктиці. Окремі моделі демонструють майже повну та повну втрату у вересні з 2040 р. Близько половини моделей показують майже повне завершення втрат морського льоду у вересні до 2100 року.
Флора та фауна
Вівцебик (Ovibos moschatus) у національному парку Норвегії.
Унаслідок людської діяльності чимало видів тварин перебувають під загрозою винищення. Так, цілковито зникла морська корова Стеллера. Заради збереження видів полювання на білих ведмедів та морських ссавців заборонене чи обмежене в більшості країн, що мають арктичні території.
Згідно з міжнародним правом, Північний полюс і прилеглий до нього регіон Північного Льодовитого океану зараз не належить жодній країні. П'ять оточуючих цей регіон арктичних країн, Росія, Канада, Норвегія, Данія (через Гренландію) і США володіють правами на 370-кілометрову виключно економічну зону біля своїх берегів, а територія за нею знаходиться у віданні агентства ООН International Seabed Authority.
Після ратифікації Конвенції ООН з морського права країна має десять років, щоб подати претензію на розширення континентального шельфу за межами своєї 370-кілометрової зони.[2] У зв'язку з цим Норвегія (яка ратифікувала конвенцію в 1996 році)[3], Росія (в 1997 році)[3], Канада (в 2003 році)[3] і Данія (в 2004 році)[3] запустили проекти з обґрунтування того, що деякі сектори дна Північного Льодовитого океану мають належати їх території.
Арктику умовно поділяють на полярні сектори. Кожний сектор становить трикутник, основою якого є берег держави, що прилягає до Арктики, вершиною є Північний полюс, а боковими лініями — меридіани від полюса до східних і західних кордонів цієї держави. Полярні сектори в Арктиці мають:
2 серпня2007 року два російських батискафиМир-1 і Мир-2 занурились на дно океану в районі Північного полюсу і встановили там російський прапор, виконаний з нержавіючого титанового сплаву. Після повернення до Москви керівник експедиції Артур Чилінгаров стосовно правового статусу заявив, що «Арктика є російською. Ми повинні довести, що Північний полюс є продовженням російської суші».[4] Експедиція та слова Чилінгарова викликали хвилю критики з боку США й Канади. А вже 10 січня2008 року Чилінгарову було присвоєно звання Героя Російської Федерації
«за мужність і героїзм, проявлені в екстремальних умовах, і успішне проведення Високоширотної арктичної глибоководної експедиції».[5]