близько 2500 вбитими[2](дані федеральних сил) близько 100 осіб з числа добровольців (з них 32 у Ботліхському районі і 65 в Новолакському — дані ТБ «Кавказ»)
279 загиблих і 800 поранених військовослужбовців[1] (за іншими даними — 275 загиблих і 937 поранених[3])
Проникнення в Дагестан ідей радикальної ісламської течії — ваххабізму — почалося ще наприкінці 1980-х років.[5] Одним з представників дагестанських салафітів був Багаутдін Кебеде, який встановив під час Першої чеченської війни тісні контакти з арабським моджахедом Хаттабом та чеченськими польовими командирами.[5] Після загибелі Джохара Дудаєва та закінчення Першої чеченської війни прихильники салафізму стали стрімко завойовувати позиції в Чеченії, чому сприяла політика президента ЧРІ Зелімхана Яндарбієва[5]. Сам Яндарбієв зазначав: «Я завжди вірянин був. Якби я таким не був, то не ввів би шаріат в Чеченії за ті дев'ять місяців, що був президентом. Хоча майже все керівництво не хотіло, щоб я так поспішно вводив шаріат»[6].
В 1997—98 роках в Чечні отримали політичний притулок кілька десятків (за іншими даними[якими?] — кілька сотень) дагестанських салафітів. Частина з них воювала на боці повстанців під час Першої чеченської війни, інші брали участь у дагестанському салафістському підпіллі, за що в самому Дагестані перебували у розшуку. Вищезгаданий Багаутдін Кебеде за матеріальної підтримки чеченських польових командирів створив та озброїв автономні бойові формування. Він оголосив про намір перетворити Дагестан в незалежну ісламську державу та почав підготовку збройної боротьби проти проросійського керівництва республіки[5]. Він сформував уряд у вигнанні, назвавши його Ісламською Шурою Дагестану. За участю Кебеде і його прихильників, у квітні 1998 року в Грозному відбувся установчий з'їзд організації «Конгрес народів Ічкерії та Дагестану» (КНІД), керівником якої став Шаміль Басаєв[5]. Ідея створення цієї організації була співзвучна ідеї багатьох чеченських польових командирів — звільнення мусульманського Кавказу від російського імперського ярма[5]. Під егідою КНІД були створені збройні формування, у тому числі «Ісламська міжнародна миротворча бригада», якою командував Хаттаб[5]. КНІД неодноразово виступав з погрозами на адресу проросійського керівництва Дагестану, звинувачуючи його в переслідуванні місцевих мусульман, заявляючи про відсутність легітимної влади в республіці тощо[5].
1999 року дагестанські повстанці Кебеде почали дрібними групами проникати в Дагестан та створювати у важкодоступних гірських селищах військові бази та склади зброї. У червні-серпні 1999 року відбулися перші зіткнення між повстанцями, що проникли до Дагестану, та дагестанською міліцією, внаслідок яких загинуло і було поранено кілька міліціонерів. Проросійська влада Дагестану закликала федеральні війська провести великомасштабну військову операцію проти повстанців.
Кебеде нібито просив чеченських польових командирів допомогти дагестанським мусульманам у справі «звільнення священної дагестанської землі від окупації невірними». При цьому він стверджував, посилаючись на своїх родичів та прихильників в Дагестані, що у разі введення загонів повстанців в Дагестан переважна більшість населення Дагестану підтримає їх і підніме загальне антиросійське повстання. КНІД, очолюваний Шамілем Басаєвим та Хаттабом, погодився надати військове сприяння Кебеде, а також закликав до цього інших польових командирів (всього зібралося близько 40 командирів різних рівнів, включаючи Арбі Бараєва, Рамзана Ахмадова, Абдул-Маліка Межідова та інших).
На рішення КНІД надати військову підтримку загонам Кебеде (які до того часу вже мали у своєму складі кілька сотень добре озброєних бійців) вплинув конфлікт в керівництві Чечні між прихильниками курсу Аслана Масхадова («помірними») та «радикалами» (опозиційною Шурою на чолі з Шамілем Басаєвим), що мав місце в 1998—1999 роках, а також небажання відмовляти в допомозі одновірцям, багато з яких воювали на боці чеченських повстанців в Першу чеченську війну.
Хронологія подій
1 серпня — «з метою припинення проникнення на територію району та можливих провокацій з боку місцевих послідовників екстремізму» в Цумадинському район Дагестану з Махачкали направлено зведений загін міліції (близько 100 осіб).
2 серпня — 4 червня — зіткнення махачкалинських міліціонерів з місцевими повстанцями-ваххабітами в Цумадинському районі.
3 серпня — органи внутрішніх справ Дагестану переводяться на казарменний стан.
5 серпня — починається передислокація 102-ї бригади внутрішніх військ МВС для прикриття чеченсько-дагестанського кордону в Цумадинському районі.
7 серпня — підрозділу «Ісламської миротворчої бригади» Басаєва та Хаттаба, чисельністю від 400[4] (за даними самих повстанців — 500)[7] повстанців, безперешкодно увійшли до Ботліхському район Дагестану та захопили ряд сіл (Ансалта, Рахата, Тандо, Шодрода, Годобері), оголосивши про початок операції«Імам Газі-Магомед»[8]
8 серпня — повстанці захопили села Шодрода та Зіберхалі[9].
9 серпня — 11 серпня — «Ісламська Шура Дагестану» розповсюдила «Декларацію про відновлення Ісламської Держави Дагестан» та «Постанова у зв'язку з окупацією Держави Дагестан» (ці документи датовані 6 серпня). «Шура» оголосила Державна рада Республіки Дагестан позбавленим влади та сформувала Ісламський уряд. Главою Ісламського уряду став Серажутдін Рамазанов, міністром інформації та друку — Магомед Тагаєв. На території кількох районів Дагестану починає мовлення телевізійний канал «Шури», за яким передаються заклики до газавату та інші ідеологічні матеріали ісламістів. «Шура» офіційно призначила тимчасовими командувачами силами повстанців в Дагестані Шаміля Басаєва та арабського польового командира Хаттаба[4].
11 серпень — дагестанськими повстанцями обстріляний та збитий російський вертоліт. Серед поранених — троє генералів внутрішніх військ.
12 серпня — Росія завдала бомбових ударів по позиціях повстанців у районах населених пунктів Гагатлі й Анді в Дагестані[10].
13 серпня — Бій за селище Гагатлі та бої за висоту Осляче вухо на південь від населеного пункту Шодрода. Загибель майора Костіна.
16 серпня — Держдума ухвалила «вважати вторгнення незаконних збройних формувань з території Чеченської Республіки на територію Республіки Дагестан особливо небезпечною формою тероризму за участю іноземних громадян, спрямованої на відторгнення Республіки Дагестан від Російської Федерації»[11].
17 серпня — повстанці відбивають атаку російських військ на селище Тандо. З російської сторони: 6 спалених БМП, 34 загиблих, кілька десятків поранених[9].
18 серпня — російські сили вдруге штурмують висоту Осляче вухо.
23 серпня — Басаєв вивів залишки своїх загонів на територію Чечні.[12]
24 серпня — російські сили відновили контроль над селами Ансалта, Рахата, Шодрода, Тандо. За даними «Human Rights Watch» при штурмі останнього Росія використовували вакуумні бомби[13].
5 вересня — загони чеченських повстанців під командуванням Басаєва та Хаттаба знову входять в Дагестан з метою послабити тиск військово-міліцейських сил на повсталі села Карамахи та Чабанмахі в Кадарській зоні.[14][15]
5 вересня — повстанці знищили блокпост біля села Тухчар. Захоплені в полон російські військовослужбовці були вбиті.
6 вересня — повстанці повернули під свій контроль дагестанські села Новолакське, Чапаєве, Шушія, Ахар, Новокулі, Тухчар, Гаміях.
7 вересня — російські сили зупинили повстанців за 5 кілометрів від міста Хасавюрт[16].
11 вересня — біля села Дучі був збитий вертоліт-корегувальник артвогню Мі-8. Всі троє членів екіпажу встигли вистрибнути з парашутами, але чеченські снайпери розстріляли їх у повітрі[12]. Басаєв оголосив про виведення ісламських формувань з Новолакського району. Він заявив, що моджахеди увійшли до Дагестану для того, щоб допомогти одновірцям в Кадарської зоні, а тепер, після поразки ополченців, не має сенсу продовжувати бойові дії[4].
14 вересня — російські сили відновили контроль над селом Новолакське[17].
Втрати
За офіційними російськими даними, 279 солдатів та офіцерів було вбито і 800 поранено.[1]
За даними міністерства оборони РФ, втрати повстанців в Дагестані — близько 2500 вбитими.[2]
Конспірологічні теорії
Вторгнення до Дагестану було розцінено російською журналісткою Ганною Політковською як провокація, ініційована Москвою з метою розв'язати війну в Чечні, оскільки російські війська забезпечили ісламістам безпечний прохід назад до Чечні[18].
За словами олігарха Бориса Березовського, Другу чеченську війну війну було заплановано за шість місяців до дагестанських подій. Березовський стверджував, що Мовладі Удугов приїжджав до нього, але заперечував, що він був у змові з Удуговым. Однак, за словами Березовського, «Удугов і Басаєв змовилися зі Степашиним і Путіним, щоб спровокувати війну з метою повалення Масхадова..., але чеченською умовою було, щоб російська армія зупинилася біля річки Терек. Натомість Путін обдурив чеченців і розпочав тотальну війну»[19].
↑Alex Goldfarb, with Marina Litvinenko Death of a Dissident: The Poisoning of Alexander Litvinenko and the Return of the KGB, The Free Press, 2007, ISBN 1-416-55165-4, page 216.