Джон Маккарті народився в Бостоні 4 серпня 1927, в сім'ї двох емігрантів, ірландця Джона Патріка та литовської єврейки Іди Глатт Маккарті. Сім'я була вимушена часто мігрувати протягом великої депресії, аж поки батько Маккарті не знайшов роботу в Лос-Анджелесі.
Маккарті виявив ранню схильність до математики. В юності він вивчив математику за підручниками, що використовувались у розташованому по сусідству Каліфорнійському технологічниму інституті (Caltech). В результаті, коли його прийняли до інституту наступного року, він зміг пропустити перші два роки курсів математики.[7]
Отримавши B.S. з математики у 1948, Маккарті спочатку продовжив своє навчання в Caltech. Він отримав Ph.D. з математики від Принстонського університету у 1951 під керівництвом Соломона Лефшеца.
Маккарті був одружений з Верою Ватсон — програмісткою та альпіністкою, яка зникла під час спроби сходження на Аннапурна I.
Кар'єра в інформатиці
Після короткотермінових призначень у Принстоні, Стенфорді, Дартмут та MIT, він почав працювати професором у Стенфорді у 1962, де й залишався аж до 2000. Зараз він професор-емерит.
Маккарті вперше використав математичну логіку в штучному інтелекті. В 1958 він запропонував advice taker[en], який надихнув пізніші роботи над питаннями-відповідями та логічним програмуванням. Базуючись на лямбда-численні, Lisp швидко став мовою програмування номер один у галузі штучного інтелекту після його публікації в 1960.[8] Він надихнув на створення проекту MAC в MIT, але залишив MIT заради Стенфордського університету у 1962, де допоміг заснувати Стенфордську лабораторію штучного інтелекту, яка протягом багатьох років залишалась дружнім суперником проекту MAC.
В 1961 він був першим, хто публічно припустив, що технологія розподілу комп'ютерного часу може в майбутньому привести до ситуації, в якій обчислювальна потужність і навіть програми будуть продаватись за допомогою бізнес-моделі, аналогічної продажу води чи електрики. Ця ідея була дуже популярною наприкінці 1960, але пригасла в 70-х, коли стало ясно, що апаратне забезпечення та телекомунікації ще не готові. Тим не менш, з 2000 ідея відродилась в нових формах (дивіться наприклад хмарні обчислення).
Маккарті часто коментує світові проблеми на форумах Usenet. Деякі з його ідей можна знайти на його вебсторінці, яка «має на меті показати, що матеріальний прогрес людства бажаний і стійкий»Progress and its sustainability [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
В його оповіданні 2001 року Робот і немовля [Архівовано 6 грудня 2010 у Wayback Machine.] висвітлено проблему, чи повинні роботи мати (або імітувати) емоції, та передбачувані аспекти інтернет-культури і соціальних мереж, які проявились у наступні десятиліття.
Основні публікації
McCarthy, J. 1959. Programs with Common Sense [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.]. In Proceedings of the Teddington Conference on the Mechanization of Thought Processes, 756-91. London: Her Majesty's Stationery Office.
McCarthy, J. 1977. Epistemological problems of artificial intelligence. In IJCAI, 1038—1044.
McCarthy, J. 1980. Circumscription: A form of non-monotonic reasoning. Artificial Intelligence 13(1-2):23-79.
McCarthy, J. 1986. Applications of circumscription to common sense reasoning. Artificial Intelligence 28(1):89-116.
McCarthy, J. 1990. Generality in artificial intelligence. In Lifschitz, V., ed., Formalizing Common Sense. Ablex. 226—236.
McCarthy, J. 1993. Notes on formalizing context. In IJCAI, 555—562.
McCarthy, J., and Buvac, S. 1997. Formalizing context: Expanded notes. In Aliseda, A.; van Glabbeek, R.; and Westerstahl, D., eds., Computing Natural Language. Stanford University. Also available as Stanford Technical Note STAN-CS-TN-94-13.
McCarthy, J. 1998. Elaboration tolerance. In Working Papers of the Fourth International Symposium on Logical formalizations of Commonsense Reasoning, Commonsense-1998.
McCarthy, J. 2002. Actions and other events in situation calculus. In Fensel, D.; Giunchiglia, F.; McGuinness, D.; and Williams, M., eds., Proceedings of KR-2002, 615—628.