Каре́льський переши́йок (фін.Karjalankannas; швед.Karelska näset; рос.Карельский перешеек) є ділянка землі приблизно протяжністю з півночі на південь 150—180 км, з заходу на схід — 55—110 км, яка з'єднує Росію з Фінляндією, розташована між Фінською затокою і Ладозьким озером на північному заході Росії, на північ від річки Нева (між 61 ° 21'N, 59 ° 46'N і 27 ° 42'E, 31 ° 08'E). Її природним північно-західним кордоном є хребет Салпаусселькя у Фінляндії або найвузькіша область між Виборзькою затокою і Ладозьким озером. Якщо Карельський перешийок визначити як всю територію сучасного Санкт-Петербурга і Ленінградської області на північ від Неви, площа перешийку становить близько 15 000 км².
Менша частина перешийка на південний схід від старого Російсько-Фінляндського кордону історично розглядається як Північна Іжорія, окремо від Карельського перешийка. Решта перешийка історично є частиною Фінської Карелії. Вона була завойована Російською імперією під час Великої Північної війни в 1712, і входила до складу автономного Велике князівство Фінляндія (1809—1917) у складі Російської імперії, а після здобуття Фінляндією незалежності в 1917, у складі Фінляндії. Фінська Карелія відійшла до Радянського Союзу після Зимової війни (1939—1940) і війни-продовження (1941—1944). У 1940—1941, під час тимчасового миру, велика частина території перешийку, була включена до складу Карело-Фінської РСР. Проте після Другої світової війни весь перешийок було поділено між містом Санкт-Петербурга (головним чином Курортний район), і Ленінградською областю: Приозерський, Всеволозький та Виборзький райони.
За даними перепису 2002, чисельність населення в Курортному районі Санкт-Петербурга і частини Ленінградської області, розташовані на Карельському перешийку, становить 539000. Багато мешканців Санкт-Петербургу також виїжджають на перешийок під час їхніх відпусток.
На ландшафт перешийка вельми вплинуло Валдайське заледеніння. Найвища точка перешийку — 205 м над рівнем моря біля селища Новожилово. На перешийку немає гір, але є вельми круті пагорби.
Вуоксі, велика річка, витікає з південного краю озера Саймаа у Фінляндії до Ладозького озера, розділивши перешийок на дві нерівномірні частини. Сайменський канал відкрили в 1856, за для з'єднання озера Саймаа з Виборзькою затокою.
На перешийку головним чином, ростуть хвойні ліси з сосни звичайної (Pinus sylvestris) та ялини звичайної (Picea abies)), з численними озерами (наприклад, озеро Суходольське і озеро Глибоке), а також низькоросла трава сфагнових і торф'яних боліт. Ліси покривають близько 11.700 км² перешийка, більш ніж на три чверті від загального обсягу площі. Болотисти райони займають в середньому на 5,5 % території. На великих суміжних теренах вздовж берега Ладозького озера у Всеволозькому районі, в південно-східній частині перешийка, болота зустрічаються значно частіше, ніж в інших частинах. Те ж саме можна сказати і про низовини вздовж Неви, яка були осушені[1]. Ґрунт переважно подзолістий, який містить масивні валуни, особливо на півночі і північному-заході, де знаходяться великі гранітні брили.
Клімат перешийка є помірно континентальний, з 650—800 мм опадів на рік, довга сніжна зима триває з листопада до середини квітня, морози іноді досягають −40 °C, помірно прохолодне літо і короткий безморозний період.
Геологічна історія
Геологічно Карельський перешийок розташований на півдні Балтійського щита і має кристалічну підвалину. В ході заключної частини останнього, Валдайського заледеніння, танення льодовика в центральній частині перешийка почалося ще в 14000 років тому. У той час на низьких рівнях формувались великі озера з греблями оточуючих льодовикових щитів. У ході подальшого танення і формування Балтійського Льодовикового озера, коли лід відступив на пасма Салпаусселькя, на височині в районі перешийка залишився великий острів[2]. 12 000 років тому цим місцевостям були характерні суворі умови Арктики з вічною мерзлотою і рідколіссям. Близько 11 000 років тому клімат став теплішим і вологішим, стали рости соснові і березові ліси[3].
Близько 9000 років тому на другому етапі становлення Балтійського моряАнцилове море відступило і було сформовано багато рівнинних озер в результаті льодовикової і післяльодовикової діяльності. Ладозьке озеро було відокремлено від моря. Близько 5 000 років тому річкою Вуокса почалося скидання води з озера Сайма в Ладозьке озеро. Завдяки цьому Ладозьке озеро зазнало трансгресії і розпочало скидання води біля Хейн-Йоки, на схід від сучасноо Виборгу. Близько 3100-2400 тому Нева розпочала скидання води Ладоги в Балтійське море[4]. Ладога поступово скинула рівень води від 15-18 м до її сучасного рівня 4-5 м над рівнем моря, і рівнинні озера були ізольовані ще раз. Тим не менш, Вуоксі скидала води Виборзької затоки, можливо, до 12-ого століття від Р. Х.[2][5] Це припинилося через подальше підвищування рівня землі.
У 1818, було прорито канал, який через таскин зазнав прорив з Суходольського озера (Suvanto) в Ладозьке озеро, який пізніше став річкою Бурною (Taipaleenjoki). Taipaleenjoki розпочав дренування Suvanto і відбулося зниження її рівня на 7 м. Спочатку вода озера скидалась у річку Вуоксі річкою Лосево (Kiviniemi) (зараз Losevo), але через зміни, цей шлях висох. У 1857 р. канал був викопаний, але потік не набрав сили, тому через пороги навігація на Kiviniemi була неможливою.
Населення
Основну частину населення Карельського перешийка становлять росіяни, так само корінним населенням є фіни, але їх набагато менше, крім того КП населяють практично всі народи пострадянського простору.
У трьох районах Ленобласті та 6 районах Санкт-Петербурга проживає приблизно 2,9 мільйони чоловік .
По Карельському Перешийку проходять всі лінії Петербурзького метрополітену за винятком НВЛ (Зеленої лінії) . Так само Важливим транспортним засобом є електрички з Фінляндського і Ладозького вокзалів. Автомобільні дороги представлені федеральними трасами Р180 (Петербург-Гельсінкі), А-129 (Петербург-Сортавала) і Р-21(раніше називалася М-18) Петербург — Мурманськ, так само по Карельському перешийку проходить багато регіональних автотрас. Морські порти представлені портом Висоцьк , Виборг і нафтовим портом Приморськ .
Єдиним мирним аеропортом є Ржевка, але так само на Карельському перешийку знаходиться 2 військових аеродрому.
На кордоні з Фінляндією знаходяться 3 автомобільних (Торфяновка, Брусничне і Светогорськ) та 2 залізничних контрольно-пропускні пункти (Бусловська (Бусловская) і Светогорськ) .