Михайло Миколайович Покровський (17 (29) вересня 1868(18680929), Москва — 10 квітня 1932, Москва) — історик, засновник й організатор радянської історичної науки, політичний і державний діяч. Член-кореспондент Академії наук (1917), академік АН СРСР (з 12 січня 1929)[5]. Кандидат у члени ЦК РСДРП у 1907—1912 роках. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) та член Президії ЦКК ВКП(б) у 1930—1932 роках.
Біографія
Народився в Москві в родині чиновника. Навчався в другій Московській гімназії[ru]. Після закінчення Московського університету (1891) залишений для підготовки до професорського звання по кафедрах російської та загальної історії, учень Василя Ключевського й Павла Виноградова. Вважав себе «легальним марксистом», в історичних творах стояв на позиціях «економічного матеріалізму».
Член РСДРП(б) з квітні 1905 року.
У період революції 1905—1907 входив до складу бойової організації Московського комітету РСДРП. Від 1907 — у Великому князівстві Фінляндському (у складі Російської імперії), із 1909 — в еміграції (Париж, Франція), де займався науковою працею.
Покровський розробляв питання історії Росії для 9-томної «Истории России в XIX в.» (переважно зовнішньої політики) та Енциклопедичного словника Гранат. 1910—12 в Москві була опублікована праця Покровського «Русская история с древнейших времен» (у співавторстві; всього вийшло 8 видань; 1 і 2 видання — в 5-ти томах, наступні — у 4-х). У 2-му томі вміщено окремий розділ (глава 9: Борьба за Украину[6]: 1) Западная Русь; 2) Казацкая революция; 3) Украина под московским владычеством). У книзі стверджувалося, що російські історики-«державники» — не зверталися до історії України, «не вміли вмістити» її «у свою схему російської історії». За твердженням українського діаспорного історика Степана Величенка:
«Його двотомна історія… була одним із небагатьох дореволюційних досліджень, критично налаштованих щодо української політики російського уряду, але найважливішим у ній було те, що вона надавала українському минулому статус самостійної національної історії. Розділ публікації М. Покровського, присвячений ранньомодерній Україні — це справжній прорив, живий приклад того, як відмінний концептуальний підхід, застосований щодо загальнодоступного матеріалу, приводить до радикально відмінної інтерпретації минулого»
[7]
Повернувшись у серпні 1917 року до Москви, Покровський поринув у політичну діяльність, був членом штабу Червоної гвардії Замоскворіцького району Москви, узяв активну участь в організації захоплення більшовиками влади в Москві в жовтні — листопаді 1917 року, працював комісаром із закордонних справ Московського військово-революційного комітету.
З 14 (27) листопада 1917 по 29 березня 1918 року — голова виконавчого комітету Московської ради робітничих і солдатських депутатів. Включений до складу делегації на мирні переговори в Брест-Литовськ, став «лівим комуністом». З 19 березня по 10 червня 1918 року — голова Ради народних комісарів Московської області.
З травня 1918 року — заступник народного комісара освіти РСФРР. Покровський керував відділами шкільної політики, науковим, вищих навчальних закладів і одночасно — Державною вченою радою, згодом — Академічною радою, до якої, крім Вченої ради, були включені Головархів й Управління музеями, брав активну участь у створенні робітничих факультетів, Соціалістичної академії, 1921 р. — Інституту червоної професури (1921—1931 рр. — ректор). Із 1922 — голова Центрального архівного управління, від 1924 — керівник Російської асоціації науково-дослідних інститутів суспільних наук, від 1925 — голова Товариства істориків-марксистів. У квітні 1931 року Покровського затверджено директором Інституту історії Комуністичної академії.
Помер 10 квітня 1932 року в Москві. Похований біля Кремлівської стіни на Красній площі Москви.
Нагороди
Після смерті
Після смерті Покровського певний час продовжували видаватися його твори (зокрема, вийшло 5 посмертних видань «Русской истории в самом сжатом очерке»), а критика на його адресу здебільшого не виходила за межі наукової дискусії. Із посиленням культу особи Й.Сталіна вона набувала дедалі більш замовного й звинувачувального характеру (наприклад, видання Інституту історії АН СРСР «Против исторической концепции М. Н. Покровского» (1939), «Против антимарксистской концепции М. Н. Покровского»; 1940). У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 під гаслом «критики поглядів Михайла Покровського» проглядалася тенденція реабілітувати концепції російської «державницької» історіографії.
Примітки
Джерела та література
Посилання
Генеалогія та некрополістика |
|
---|
| Література та бібліографія |
|
---|
| Тематичні сайти |
|
---|
| Словники та енциклопедії |
|
---|
| Довідкові видання |
|
---|
| Нормативний контроль |
|
---|
|
|
---|
| Історична наука |
Дисципліни |
|
---|
| Теми досліджень |
|
---|
| Концепції, теорії та гіпотези |
- Теорії походження слов'ян
|
---|
|
---|
| Бібліографія |
Класичні праці |
|
---|
| Багатотомні довідники та енциклопедії |
- Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (1863—1892, 15 томів)
- Історія міст і сіл Української РСР (1966—1974, 26 томів)
- Радянська енциклопедія історії України (1969—1972, 4 томи)
- Археологія Української РСР (1971—1975, 3 томи)
- Історія Української РСР (1977—1979, 8 томів)
- Гарвардська бібліотека давнього українського письменства (1988—2005, 17 томів)
- Дослідники археології України (1997)
- Малий словник історії України (1997)
- Україна крізь віки (1998—2000, 15 томів)
- Звід пам'яток історії та культури України (1999—нині, 28 томів)
- Українське козацтво: Мала енциклопедія (2002)
- Енциклопедія історії України (2003—2019, 10 томів)
- Енциклопедія Трипільської цивілізації (2004, 2 томи)
- Энциклопедия крымских древностей (2006)
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні (2008—2009, 19 томів)
- Археологічне музейництво (2010)
- Рух опору в Україні: 1960—1990 (2012)
- Енциклопедія некрополезнавства (2013)
- Історія без цензури (2016—2017, 10 томів)
|
---|
| |
|
---|
| |
|
---|
|
---|
| Сучасні об'єднання істориків |
|
|
---|
| Університетські підрозділи |
Історичні факультети |
|
---|
| Дослідні інститути |
|
---|
| |
|
---|
|
---|
| Товариства |
|
---|
|
---|
| Видатні дослідники (кат.) |
|
---|
| Сучасна популяризація історії України |
Державні установи |
|
---|
| Недержавна популяризація |
|
---|
|
---|
|