По-2 («учбовий»:У-2), загальновживане ім'я також кукурудзник[1] (за класифікацією НАТО: «Mule» — «Мул») — легкий багатоцільовий літак, біплан радянського виробництва, конструкції М. М. Полікарпова.
Будувався серійно до 1952 року, було збудовано 20,000-30,000 машин[2][3]. Після смерті його творця М. М. Полікарпова в 1944 році перейменований в По-2 (на честь конструктора). Народне прізвисько «Кукурузник»[1][4] цей літак отримав за його активне застосування в сільському господарстві.
У-2 розроблявся для початкового навчання льотчиків і мав видатні пілотажні якості.
У 1927, на заміну У-1, Полікарповим створено безпечний літак початкового навчання У-2, «Навчальний-другий», який отримав всесвітнє визнання. Перший політ 24 червня 1927 здійснив льотчик-випробувач Михайло Громов. Він же, 7 січня 1928, підняв у повітря другий, доопрацьований, примірник У-2[5].
В ході поточного виробництва У-2 безперервно удосконалювався. Перші серійні У-2 почали надходити в навчальні школи в 1930. Протягом багатьох років У-2 були єдиними машинами початкового навчання в льотних школах та аероклубах ОСОАВІАХІМу. На ньому пройшли підготовку близько 100 тисяч льотчиків, які вчилися пілотувати у 30-х — 50-х роках[6]. Біплан активно використовувався як нічний бомбардувальник у період німецько-радянської війни. Експлуатація тривала з 1929 до 1959 рр.
У-2, разом з декількома іншими радянськими літаками вперше експонувався на 3-й Міжнародній авіаційній виставці в Берліні восени 1928.
У 1944, після смерті М. М. Полікарпова, У-2 перейменовано в По-2.
У-2ЛШ: легкий штурмовик; велика кількість передвоєнних літаків була перероблена в цей стандарт; озброєний одним кулеметомШКАС калібру 7,62 мм (0,30 дюйма), мав кріплення для 120 кг (264 фунтів) бомб плюс рейкові напрямні для чотирьох реактивних снарядів РС-82.
У-2ЛНБ: легкий нічний бомбардувальник вироблявся починаючи з 1941 року;
У-2ВС: основний літак радянських ВПС, використовувався старшим командним складом як літак зв'язку; понад 9000 екземплярів знаходилося на службі в 1945 р. під новим позначенням По-2ВС.
На основі По-2 польська PZL розробила власну модель CSS-13.[джерело?] Також вона випускала По-2 за ліцензією.[джерело?]
У-2ЛНБ ніс бомбове навантаження і міг застосовуватися на вкрай низьких швидкостях і висотах. Нальоти У-2ЛНБ вимотували противника, завдавали йому значної шкоди. Тихий звук малопотужного мотора був майже не чутний з землі, тому про візити «нічних гостей» німці часто дізнавалися тільки по гуркоту розривів бомб.[джерело?][7]
Особливу роль По-2 грали у вуличних боях, коли відстані між радянськими і ворожими позиціями скорочувалися до кількох десятків метрів. В таких умовах звичайна бомбардувальна авіація не працювала з побоювання влучити по своїх, але досвідчені екіпажі У-2, що літали на малих швидкостях і висотах, могли з ювелірною точністю «укладати» бомби навіть в окремі будівлі.
Останні бойові вильоти «полотняні бомбардувальники» Полікарпова зробили в квітні 1945 року за програмними цілями в обложеному Берліні.
Разом з чоловіками на У-2ЛНБ успішно воювали жінки, яких німці з забобонним страхом прозвали «Нічними відьмами». Багато з них нагороджені золотими зірками Героїв Радянського Союзу.
↑Так, у вересні 1943 року екіпаж лейтенанта Шибанова, залишаючись непоміченим, пролетів над забитою військовими складами залізничною станцією Пологи під Мелітополем і скинув бомби на ешелон з боєприпасами. Серія потужних вибухів буквально стерла станцію з лиця землі. Після звільнення там нарахували 120 розбитих вагонів і сім локомотивів.