У травні 1926 року міністерство авіації Великої Британії видало літакобудівним компаніям Королівства технічне завдання 12.26, визначивши вимоги до денного легкого бомбардувальника під мотор «Фалкон» F.1 у 450 к. с. фірми «Роллс-Ройс». У проєкті взяли участь конструкторські бюро «Гоукер», «Авро» та «Де Хевілленд». «Фейрі» приєдналася до змагань після особистого втручання начальника штабу Повітряних силГ'ю Тренчарда.
У грудні 1926 року проєкти представили в міністерство авіації, де їх розглянули та схвалили. Протягом року вигляд прототипу «Гоукера» істотно змінився, зокрема з'явився новий мотор, тоді ще дослідний, «Роллс-Ройс» F.XIB — майбутній «Кестрел».
Восени 1927 року почали будувати перший зразок бомбардувальника. У червні 1928 року льотчик-випробувач фірми «Баллмен» здійснив на ньому перший політ. Після шестимісячних заводських випробувань машина J9052, названа «Гарт», 8 вересня1928 року прибула на авіабазу Мартлшем-Хат[en], де військові пілоти перевірили її льотні дані, оцінили стійкість і керованість. Одночасно змагалися три бомбардувальники, побудовані за одним і тим же завданням трьома різними фірмами — «Гарт» від «Гоукер», «Ентелоуп» від «Авро» і «Фокс II» від «Фейрі». «Гарт» побив суперників за всіма статтями — він перевершував і за льотними даними, і по керованості, і по зручності в обслуговуванні. Якщо завдання вимагало швидкість 257 км/год, то бомбардувальник «Гоукер» легко давав 295 км/год. Результатом стало рішення про запуск його в серійне виробництво. У червні 1929 року з'явилося перше замовлення на 15 літаків.
Через прекрасні результати конструкція «Гарта» стала базою для багатьох інших літаків, і їх було збудовано більше ніж будь-яких інших британських літаків у міжвоєнний період. Окрім цього «Гарт» використовувався для тестів нових двигунів, а також будувався на експорт.[1]
Модифікації
Hart I — двомісний легкий бомбардувальник для Королівських ПС, оснащений двигуном Rolls-Royce Kestrel IB потужністю 525 к. с.
Hart SEDB — двомісний легкий бомбардувальник, оснащений одним двигуном Rolls-Royce Kestrel IB потужністю 525 к. с. або «Kestrel X (DR)» з потужністю 510 к. с.
Hart (India) — модифікація бомбардувальника, оптимізована для тропічного клімату, з великим радіатором і з додатковим обладнанням. Використовувалася під час боїв в Індії.
Hart (C) — двомісний літак зв'язку без озброєння. 8 одиниць.
Hart Trainer (Interim) — проміжна базова модель літака, модифікована для тренувальних польотів. 2 одиниці.
Hart Fighter — двомісний винищувач, оснащений двигуном «Rolls-Royce Kestrel IIS». Пізніше став відомий як «Hawker Demon». Було випущено 6 од.
Hart (Special) — модернізація, оптимізована для тропічного клімату, використовувалася на Близькому Сході. Модель базується на корпусі «Audax», з додатковим обладнанням для умов пустелі й двигуном «Kestrel X».
Estonian Hart — експортна версія для Повітряних сил Естонії, оснащена змінними колесами та гнучким шасі. 8 одиниць. Після окупації Естонії СРСР стали на озброєнні 22-го корпусного авіазагону 22-го стрілецького корпусу Червоної армії.
Swedish Hart — експортна версія легкого бомбардувальника для Повітряних сил Швеції, з радіальним двигуном «Bristol Pegasus IM2» були випущені в 1934 році. 4 одиниці, побудованих компанією «Hawker» мали успіх, пізніше були побудовані за ліцензією у Швеції, компанією «NOHAB» ще 42 одиниці.
У січні 1930 року 12 з 15 перших «Гартів» прибули до 33-ї ескадрильї Королівських ПС, яка мала їх випробувати. Ще один літак морем відправили в Різалпур (Індія) для експлуатаційних випробувань в тропіках. У тому ж році на маневрах «Гарт» 33-ї ескадрильї хвацько уходили від винищувачів «Сі Кінг». Ті, як не старалися, не могли їх перехопити. Не дивно — різниця в швидкості доходила до 50 км/год (коли «Гарт» йшов без бомб).
У лютому 1931 року 12-та ескадрилья перейшла на «Гарт», замінивши застарілі «Горслі». Старим винищувачам доводилося нелегко в боротьбі з «Гарт». Так, під час проведення одних військових навчань, бомбардувальники прорвалися від південного узбережжя Англії до аеродрому Нортголт[en] і зустрілися з винищувачами вже після того, як скинули на ангари вантаж тенісних м'ячів (замість бомб). 23-я ескадрилья навіть взяла декілька «Гартів» як тимчасову заміну винищувачів, і з ними захистити навчальні цілі від «Гартів»-бомбардувальників.[2]
На початок 1933 року випустили 126 літаків, тільки в метрополії на «Гартах» літали шість ескадрилей легких бомбардувальників. Ці машини поставлялися і в допоміжні Повітряні Сили — частини резерву. Програма їхньої модернізації активно здійснювалася в 1934-37 роках. В цілому «Гарт» отримали вісім резервних ескадрилей. Для колоній побудували 30 спеціальних машин.
«Гарти» були зняті з озброєння в Великій Британії в 1938 році, але з початком війни їх використовували на Близькому Сході, доки не замінили на Bristol Blenheim. Південна Африка використовувала «Гарти» в ролі комунікаційних літаків аж до 1943 року.[1]
Країни-оператори
Країни, що мали на озброєнні літаки Hawker Hart та його модифікації
Crawford, Alex. Hawker Hart Family. Redbourn, Hertfordshire, UK: Mushroom Model Publications Ltd., 2008. ISBN 83-89450-62-3.
Jarrett, Philip. «By Day and by Night: Hawker Harts and Hinds: Part One». Aeroplane Monthly, May 1995, Vol. 23 No. 5, Issue No 265, pp. 12–18. London: IPC. ISSN 0143-7240.
Rimell, Raymond Laurence. The Hart Family: Hawker Hart and Derivatives (Aeroguide Classics Number 5). Chipping Ongar, Essex, UK: Linewrights Ltd., 1989. ISBN 0-946958-34-3.
Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675.(англ.)
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Hawker Hart