Основні галузі економічної діяльності видобуток вугілля, збагачувальні фабрики; легка промисловість; харчова промисловість; каменеобробна промисловість.
Місто Шахтарськ розташоване в степовій зоні південно-східної частини України на 60 км на схід від Донецька, на південному схилі головного вододілу Донбасу, на березі річки Вільхова (витік в східних околицях), в межах міста в яку впадає річка Кленова. На захід від міста на річці Вільховій розташоване Вільхівське водосховище.
Загальна площа 50990 км².
На сході житлові квартали міста змикаються з шахтними селищами сусіднього Чистякове.
Структура управління
Шахтарська міська рада і виконавчий комітет.
До 2014 року в місті було зареєстровано 31 політична партія, серед основних:
міська організація «Партії регіонів»
Всеукраїнське об'єднання «Свобода»
КПУ
«Жінки за майбутнє»
48 громадських організацій:
спортивних — 7
дитячих та юнацьких — 5
національних меншин — 3
військово-патріотичних — 7
жіночих — 4
підприємців — 7
благодійних — 3
ветеранів та інвалідів — 5
за інтересами — 17
Природні ресурси та екологія
Рельєф місцевості розподілений балковою системою річки Кринка. Ґрунтовий покрив представлений щебенюватими чорноземами, частково змитими.
Клімат помірно континентальний. Характерні сильні вітри, влітку спекотно. Найхолодніші місяці — січень-лютий (середня температура −7С), найтепліші — липень-серпень (середня температура +35°С). Протягом всього року переважають вітри південно-східного та східного напрямків.
В холодну пору року кількість опадів в середньому 160 мм, в теплу — 354 мм. Влітку опади випадають у вигляді дощів. Стійкий сніговий покрив формується в кінці грудня. Глибина промерзання ґрунту 0,5-0,6 м. Ґрунтові води в заплавах річок та балок — на глибині 0,5-3 м, на вододілах — понад 15 м.
Шахтарськ — місто з критичним станом довкілля. Основним забруднювачем повітря є промислові та допоміжні підприємства; водних ресурсів — підприємства вугільної промисловості та господарсько-побутові стоки.
Велику площу в місті займають породні відвали, які є джерелом негативної дії на довкілля. В зоні їх впливу погіршується динаміка підземних вод. Відсутність ґрунтово-рослинного покрову на таких ділянках посилює прояви вітрової та водної ерозії, тому на них необхідно проводити захисні насадження.
Одна з найгостріших проблем — проблема розміщення промислових та побутових відходів, санітарне очищення міста від твердих побутових відходів та їх безпечне складування. В місті недостатні та виснажені природні ресурси, необхідно поповнювати зелені насадження, відновлювати зони відпочинку, парки. В місті прийнята програма соціально-економічного розвитку, де в розділі «Охорона навколишнього середовища» представлений ряд невідкладних природоохоронних закладів.
Історична довідка
На території міста люди жили з давніх-давен. Про це свідчить знайдена в селі Вільхівчик Скіфська статуя (V ст. до н. е.), друга статуя, що виявлена тут, є пам'яткою епохи кочівників (IX—XIII ст. н. е.). В часи козаччини — землі Кальміуської паланкиВійська Запорозького. У 1746 році ці землі увійшли до землі війська Донського. У 1764 році виникла слобода Олексієво-Орлівка, у 1784 році — селище Вільхівське.
На початку XX століття московський купець Катик А. І. почав спорудження шахт. Так виникло селище Катик. Йшли роки, будувались нові шахти і підприємства, збагачувальні фабрики, канатні підвісні дороги.
Визвольні змагання
6 березня1917 року в місті дізналися про повалення самодержавства, жителі селища з радістю вітали цю подію. У школі зірвали портрет царя і викинули його в шурф шахти № 9. У селищі роззброїли поліцію[2].
За часів УРСР
На місті шахтарського селища виріс Катик — селище міського типу, де працювали клуби, бібліотеки, школи, лікарні. Почалась війна, і 28 жовтня1941 року місто було захоплено німцями, і лише 2 вересня1943 року було визволено.
20 серпня1953 року Указом Президії Верховної ради Української РСР Олексієво-Орлівка, Катик та Ольхівчик були об'єднані в місто, яке одержало назву Шахтарськ.
Наразі місто Шахтарськ — одне з багатьох міст Донеччини з моновиробничою і моногалузевою структурою економіки. З вузькою професійно-кваліфікованою структурою робітничої сили, низькими показниками рівня життя та здоров'я населення. Залежність життєзабезпечення міста від діяльності вугільної промисловості надзвичайно велика.
У середині квітня 2014 року міський голова Олександр Наумович підтримав вимоги про надання особливих умов регіону. У цей же час був знятий державний прапор України з будівлі міської ради та замінений на прапор самопроголошеної ДНР. У травні 2014 року збройні угруповання нейтралізували місцевий відділ міліції.
9 жовтня2014 року пошукова місія Всеукраїнської громадської організації «Союз Народна Пам'ять» проводила роботи в Шахтарську, фахівцям вдалося виявити тіла сімох українських десантників — імпровізована братська могила. На околиці Шахтарська було знайдено тіло кулеметника.
За даними Всеукраїнського перепису населення в Шахтарську проживає 71,6 тисяч чоловік, в тому числі в місті — 59,6 тисяч чоловік, а в селищах міського типу — 9,5 тисяч чоловік, із них:
селище Контарне — 2 тисячі;
селище Сердите — 2 тис.;
селище Московське — 900
селище Стіжкове — 4,6 тисячі.
Все працездатне населення Шахтарську представлено 41,5 тис. осіб. У народному господарстві зайнято 17,7 тис. осіб (51 % від загальної кількості трудових ресурсів). Рівень зареєстрованого безробіття — 3,7 %. Молодь до 28 років в місті — 25,7 тис., пенсіонерів — 26,4 тис. (36,8 %).
Національний склад
Національний склад населення Шахтарської міськради за переписом 2001 року[3]
Економічний потенціал міста представлений промисловими підприємствами (24), будівельними організаціями (4), 135 підприємств малого бізнесу. Головну частину промислової продукції забезпечують підприємства вугільної промисловості: 5 із них належать державній холдинговій компанії «Шахтарськантрацит», 2 підприємства з колективною формою власності (ТОВ фірма «Карбон», ТОВ «Шахтовуглесервіс»).
Крім того, промисловість міста представлена: — Підприємство харчової промисловості ВАТ «Шахтарський хліб» — Підприємство легкої промисловості ДПП «ШАТР-1» — Підприємство машинобудування ДП «Донецький підшипниковий завод» — Колективне підприємство «Типографія» — Каменеобробний завод «Омфал»
У місті працює 3 основних автотранспортних підприємства: — Вантажне АТП-11463 — Пасажирське АТП-11415 — Автобаза ДХК «Шахтарськантрацит».
У структурі промисловості міста житлово-комунальний сектор представлений: — 3 житлово-експлуатаційними організаціями — 2 організаціями теплового господарства — міськводоканал — МТП «Міськсвітло» — ТОВ «Рембудсервіс» — ТОВ «Шахтарське КАТП»
Місту Шахтарську надано статус території пріоритетного розвитку. Згідно з цим почалося будівництво нового швацько-трикотажного підприємства на 674 робітничих місця. На фабриці буде випускатися жіночий, чоловічий та дитячий верхній одяг.
Населення міста обслуговують 9 лікувальних закладів на 260 ліжко-місць і 1760 відвідувань за зміну. Працює територіальний центр з обслуговування одиноких та пристарілих громадян; дитячий будинок інвалідів, дитячий притулок «Звездочка», регіональний протитуберкульозний диспансер.
Засоби масової інформації
Засоби масової інформації міста представляють:
Міськрайонна газета «Знамя Победы»
Регіональна газета «Для всех и специально для вас» (засновник ДХК «Шахтарськантрацит»)
«Голос трудящихся» — профспілки ДХК «Шахтарськантрацит» та ДХК «Октябрьуголь»
міська студія радіотелебачення «Місцевий канал телебачення» (МКТ)
ТОВ ТРК «Альянс» + радіо «Клас»
ТОВ «Кабельно-інформаційна телевізійна мережа» (КИТС)
Культура та спорт
До послуг населення міста:
Палац культури
2 клуби
Шахтарська міська центральна бібліотечна система, фонди якої нараховують понад 1 млн примірників, які обслуговують понад 40 тисяч читачів, книговидача становить 980 тисяч примірників книг за рік
дитяча школа мистецтв
Будинок дитячої та юнацької творчості
Палац спорту «Олімп»
дитяча та юнацька спортивна школа та 7 громадських спортивних організацій, у яких працює понад 20 гуртків та секцій.
У 1990—1992 роках сім'я Рєпіних запрошувала до міста служителів францисканців із костелу св. Флоріана у Шаргороді. З 1992 року місто відвідував о. Ярослав Гіжицький, 16 листопада 2007 єпископ Станіслав Падевський освятив каплицю[6]. Вона знаходиться у звичайному будинку і заснована завдяки спонсору з Польщі (вул. 60 років Жовтня, 13). Її обслуговують священики з парафії св. Йосифа у Макіївці[7].
М. А. Алфьоров. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
М. А. Алфьоров. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.