Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.
Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, проте завжди брала участь у громадську роботу (в «Київський громаді», «Одеській українській громаді», «Харківському обществі грамотности», була головою «Національного комітету вчителів» та ін.), влаштовувала прилюдні народні читання, організувала таємні школи. У 1879—1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. Була ув'язнена в одеській в'язниці.
Співзасновниця і співробітниця педагогічного журналу «Світло» (1910–1914). У січні 1913 в Петербурзі на першому всеросійському жіночому з'їзді виступила на захист навчання українською мовою і поставила питання про навчання рідною мовою.
Вона очолила громадську організацію «Комітет допомоги козакам», разом з Іваном Огієнком створила подільський відділ товариства Українського Червоного Хреста, організувала шпиталь для вояків армії УНР, їздила до Польщі довідатися, як ставляться до українських військовополонених у таборах, видавала дитячий журнал «Ранок», а згодом почала викладати педагогіку в університеті[4].
В середині листопада 1920 р. органи влади й війська УНР залишили місто. Через кілька днів довелося звикати до нових комуністичних порядків. Русова не думала виїжджати з міста, але почалися обшуки. З жахом згадувала про діяльність чекістів у Кам'янці: "Заарештували молоденьких дівчат-слухачок і розстріляли їх. Це був один жах, із цим не можна було ніяк примиритися, вони нищили нашу красу, нашу свідому молодь… З цим фактом нелюдської жорстокості я не могла ніяк помиритися. Пішла до своїх приятелів в університет. Усі в розпачі сидять і чекають: «Сьогодні ти, а завтра — я»[4].
У 1931—1933 роках Русова виявила активну громадянську позицію, започаткувала акцію допомоги голодуючим в Україні. Засновниця Національної ради українських жінок (НРУЖ) у Празі. Співпрацювала з науковими установами української громади Чехословаччини (соціологічний, педагогічний інститути), займалася перекладами різних іноземних текстів, спілкувалася з українськими політичними діячами — М. Шаповалом, П. Феденком, К. Мацієвичем, І. Мазепою, О. Шульгіним. Русова брала участь у роботі чергового Міжнародного жіночого Конгресу Ліги миру та свободи, який відбувся у м. Гренобль (Франція) 14-19 травня 1932 року. 15 травня Русова виголосила промову про становище українців у Румунії, Прикарпатті, про «український народ під совітами». Записала до щоденника про пережите того дня: «Проти мене кричали, гнали мене, а потім роздавали цілу літературу, прославляючи більшовиків». Її виступ не підтримали делегатки Данії, Швеції та СРСР, але «за» були представники Швейцарії, Болгарії. Русова вимагала від Ліги Націй висловити ставлення до радянської влади, уряд якої є «урядом терору і насильства над народами, що мають нещастя належати до совітів».
Восени 1932 року Русова разом із секретаркою НРУЖ Харитею Кононенко звернулися із закликом до світової спільноти допомогти «голодній Україні». Посилаючись на публікації в більшовицьких газетах «Пролетарська правда», «Радянське село», «Комсомолець України», «Пролетар», «Рабочий пролетар», «Комуніст», Русова та Кононенко закликали організації жіночого хреста стати на захист голодуючих українців. «На Східній Україні Голод, справжній голод з усіма його фізичними й моральними страховищами. Його можна було чекати ще за 2–3 роки, поки він опанував би майже усю територію України, але він виявився вже тепер, і більшовицька преса сама мусить визнати його грізне панування. Це нещастя цілої країни, мільйонів людей не викликано якимись фізичними причинами — чи недородом, чи кліматичними умовами — ні, він утворений штучно тими політичними умовами, в яких перебуває український народ під владою московських большевиків». Вони цитували газети про невиконання колгоспами річних планів, про боротьбу влади з «куркулями», про великий недосів зернових, про те, як «населення вже голодне і краде хліб», про ховання хліба в полову, солому, "вперто не здають його, бо самим нема чого їсти, і влада знову вимагає суворої кари для тих, хто потурає «куркулю», про експорт хліба. В той саме час, — наголошували вони, — коли вже голодне населення під страхом смерті ховає й краде хліб, на його очах цей дорогий хліб вивозять до Москви, до Ленінграду, бо «пролетарські центри чекають на хліб, на городину з України». Звернення Русової та Кононенко, яке згодом вилилося у їхню спільну статтю, підкреслювало катастрофічний стан сільського господарства: «Україна не виконала плану хлібозаготівлі».[5]
Твори
Софія Русова — співробітниця численних наукових і популярних журналів — українських і російських, авторка праць в основному з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Авторка праць про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора.
Найважливіші праці:
«Початкова географія». СПб,1911.
«Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.
2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».
Основні ідеї
Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.
Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.
Концепція рідної української школи
Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
Система освіти, школа, виховання повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання має ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.
Виховні принципи
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.
При розв'язанні проблем розумового виховання дослідниця була схильніша до ідеї виховання розуму дитини в процесі природної, активної самостійної діяльності, хоч й не заперечувала й іншої — виховання розуму особистості повинно ґрунтуватися на узагальненому досвіді людства, сконцентрованому в науці, техніці, культурі, мистецтві, практиці.
Розум повинен керувати всією духовною діяльністю людини, а отже необхідне виховання розуму.
Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання — «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.
Головними завданнями морального виховання вчена вважала розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.
Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання вчена пропонувала поступово поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести на батька, потім на інших рідних — дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі і садку і т. д. Так, поширюючи свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов до людей усього світу зайвий раз свідчать про гуманні й демократичні прагнення Сфії Русової.
Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім ґрунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
Завальнюк О. М. Історія Кам'янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918—1921 рр.). — Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2006. — С. 286—291.
Берегиня української національної школи. До 140-річчя від дня народження С. Ф. Русової. 1856—1940 // Календар знаменних і пам'ятних дат на 1 кв. 1996 р. — С. 82.
Берегиня української національної школи: Урочистості до 135-річчя від дня народження // Рідна школа. — 1991. — № 2. — С. 86—87.
Антонець Н. Дві гілки родоводу Софії Русової / Наталія Антонець // Педагогічна газета. — 2012. — № 9. — С. 7.
Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах С. Русової на виховання // Дошкільне виховання. — 1996. — № 9. — С. 8—9.
Гонюкова Л. В. Спогади Софії Русової // Український історичний журнал. — 1999. — № 5. — С. 133—148.
Губко О. Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової // Рідна школа. — 1992. — № 1. — С. 13—15.
Дичек Н. П. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 3. — С. 169—177.
Живодьор В. та ін. Видатні українські педагоги XX століття: Про національні основи виховання та традиційні народні моральні заповіді // Шкільна б-ка. — 2003. — № 7. — С. 62—63.
Зайченко І. Листи Олександра та Софії Русових до Михайла та Віри Коцюбинських // Київська старовина. — 1999. — № 5. — С. 70—81.
Ільєнко І. Про життя, педагогічну, видавницьку діяльність С. Русової та її спілкування з М. Рильським // Ільєнко І. Жага: Труди і дні Максима Рильського. — К., 1995. — С. 6—65.
Калениченко Н. П., Кониленко Н. Б. Софія Русова // Рідна школа. — 1991. — № 12. — С. 68, 71.
Качкан В. А. Просвітницький вогонь Софії Русової // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. У 2 ч. Ч. 1.: Навч. посіб. / За ред. А. В. Москаленко; Передм. А. Г. Погрібного). — К., 1994. — С. 151—159.
Ківшар Т. Недруковані матеріали автобіографії Софії Русової // Київська старовина. — 1994. — № 1. — С. 105.
Ківшар Т. Просвітяневська спадщина Софії Русової // Праці центру пам'ятознавства. — К., 1993. — Вип. 2. — С. 173—187.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
Коваленко Є. Софія Русова педагог-просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа. — 2000. — № 8. — С. 35–38.
Козуля О. Велика просвітителька // Козуля О. Жінки в історії України. — К., 1993. — С. 99–103.
Кучинський М. Педагог і вчений (Софія Русова) // Історичний календар. — 2001. — К., 2001. — С. 115—118.
Лахтадир О. Вчимося мудрості у Софії. (С.Русова) // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 13—14.
Мазур Г. Педагогічну спадщину С. Ф. Русової — в масову практику роботи національної школи // Початкова школа. — 2001. — № 5. — С. 51—53.
Мамновська Н. В. Концепція мовної освіти і мовленнєвого розвитку дітей у педагогічній спадщині Софії Русової // Педагогіка і психологія. — 1999. — № 1. — С. 129—135.
Матеріали Всеукраїнських педагогічних читань, присвячених 140-річчю з дня народження С. Ф. Русової / АПН України, Інститут педагогіки / Є. І. Коваленко (ред.). — Чернігів, 1996. — Кн. 1: С.Русова — видатний педагог, державний, громадський діяч України. — 1996. — 59 с.; Кн. 2. Проблеми національного виховання у спадщині С. Русової. — 1996. — 70 с.; Кн. 3: Проблеми шкільної педагогіки і психології навчання і виховання у творчий спадщині Софії Русової. — 1996. — 125 с.
Мельничук М. Світ правдивий і чистий. Духовність дитини очима Софії Русової // Дошкільне виховання. — 1997. № 6. — С. 14—15.
Палієнко М. Софія Русова // Історія України в особах, 19–20 ст. / Авт. колектив: І. Войцеховська (керівник та ін.) — К, 1995. — С. 355—358.
Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової (1856—1940): Автореф. дис. … канд. пед. наук. — К., 1994.
Проскура О. Б. Біля джерел української педагогічної думки // Русова С. Вибрані твори. — К.: Освіта, 1996.
Проскура О. Софія Русова // Освіта України. — 1997. — № 33.
Проскура О. Педагог і діяч // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — С. 12—13.
Проскура О. В. Софія Русова — вчений, педагог, громадський діяч // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 1. — С. 171—180.
Проскура С. Софія Русова // Дивослово. — 1995. — № 9. — С. 53—58.
Проскура О. В. Софія Русова — талановита дочка України // Початкова школа. — 1993. — № 3. — С. 44—46.
Проскура О. С. С. Ф. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 7. — с. ; № 10. — С. 16—18.
Рацул А. Віднайдене ім'я повертаеться до народу (С. Русова) // Освітянське слово. — 1996. № 4.
Сергеєва В. Ф. Софія Русова про фізичний розвиток дітей дошкільного віку // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 2. — С. 146—151.
Соловей М. Шкільна географія і краєзнавство у педагогічній спадщині Софії Русової // Географія та основи економіки в школі. — 2001. — № 1. — С. 33—34.
Сухомлинська О. Софія Русова в контексті розвитку педагогічної думки // Початкова школа. — 1996. — № 9. — С. 54.
Чередниченко Д. Софія Русова і сучасна школа // Українська мова і література в школі. — 1992. — № 1. — С. 38–42.
Ярема О. Повертається забута спадщина // Дошкільне виховання. — 1991. — № 6. — С. 21
Джус О. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. — Івано-Франківськ, 2002. — 260 с.
Коваленко С., Пінчук І. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової. — Ніжин, 1998. — 213 с.
Корновенко С. В. Українська революція: Історичні портрети: навчальний посібник для студ.іст. фак-тів вищ. навч. закл. України / С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця: Фоліант, 2004. — С. 183—184.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.