Назва села Удріївці походить від дещо видозміненого топоніму Андріівці, про що йдеться в праці Юхима Сіцінського «Історичних відомостей про парафії і церкви Подільської єпархії». Також відомо, що не так давно серед місцевих жителів село називалось Андрієвцями, а в офіційних документах зустрічається під назвами: Андріївці, Ондріївці, Ондріївка, Одріївці.
Географія
Подільське село Удріївці розташоване на подільській височині, в південно-західній частині України, за 55 кілометрів автошляхами від міста Кам'янець-Подільський. Селом тече річка Безіменна.
Клімат
Удріївці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження.
Історія
Уперше село Одріївці згадується в 1578 році в Податковому списку. В ті часи село належало пану Ярмолинецькому, а згодом — Чогланському.
У XVIII столітті село входило до Савинецького ключа графів Потоцьких. Згодом село перейшло у власність пана Лозинського, який в 1841 році розпочав будівництво палацу в затишному місці біля джерела. Для потреб будівництва в селі будуються печі для виробництва цегли та черепиці. Місцевість, де добували глину прозвали «Глиняками», а долину якою підвозили воду до печей прозвали «Цегельною долиною». Будівництво тривало декілька років. Праву частину будинку виконали двоповерховою, а ліве крило — одноповерховим, з великим підвальним приміщенням. У цій лівій частині містилися склад, пивниця, комора, льох. Панські покої були розміщені переважно в правому крилі будинку. В 1859 році після смерті Лозинського, маєток отримав його племінник — Дмоховський. На честь народження сина, у 1860 році новий власник звелів добудувати дзвіницю. Пізніше було вирито колодязь, який до тепер зветься «Панським».
У середині XVIII століття документи згадують бідну Михайлівську церкву в Удріївцях. Зусиллями пароха з Солобківців Стефана Ровинського з 1747 по 1750 в селі будується нова дерев'яна греко-католицька церква. Освячення церкви відбулося в 1750 році деканом Йосипом Ярошевичем. Парафія і далі була малою і в 1760 році складала близько 30 прихожан. В 1797 році храм насильно стає православним, після приходу на Поділля влади Романових. В 1815 році пожежа зруйнувала храм. В 1820—1832 роках парафіяни за допомогою графині Потоцької збудували нову церкву — муровану, хрестову в плані, одноверху. В 1860 року до церкви прибудували цегляну дзвіницю. Місцева греко-католицька громада за підтримки священика Крейца до 1830 року проводила у капличці греко-католицькі обряди.
Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.
1863 року селяни втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.
Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій. Багатьох частинах Поділля відбувались масові селянські повстання, проти радянської влади.
13 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Новодунаєвецької селищної громади.[1] Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.