Fairey Barracuda розроблявся у відповідності до вимог замовлення міністерства Повітряних сил Великої БританіїS.24/37, виданого у 1937 році, на розробку торпедоносця-бомбардувальника для Королівських Повітряних сил і авіації Королівського флоту. За результатами попередніх випробувань до конкурсу на подальшу розробку допустили проектні прототипи авіаційних компаній Fairey Aviation Company та Supermarine (прототипSupermarine Type 322). До подальших змагань кожна британська фірма випустила по два екземпляри літаків-монопланів. 7 грудня1940 року перший дослідний зразок «Баракуди» піднявся у повітря. Перший дослідний прототип компанії Supermarine злетів у небо тільки в лютому 1943 року, тому про його подальші перспективи мова вже не йшла.
Прототип мав стандартний хвіст в якому горозинтальна поверхня була на рівні з фюзеляжем, але відємних кутах закрилок за крилами створювалась турболентність яка погіршувала контроль і викликала руйнівну вібрацію на високих швидкостях. Тому хвіст було перероблено і горизонтальні поверхні винесено на кінець кіля. Великі закрилки в положенні вниз збільшували підйомну силу, яка була необхідна при зльоті з палуби, в положенні вверх робили вихід з піке значно легшим, а в горизонтальному польоті вони просто збільшували підйомну силу. 18-19 травня наступного року прототип випробовувався на авіаносці «Вікторіос». Другий прототип з новим хвостом піднявся в повітря 29 червня 1941, але випробування і вдосконалення тривали ще до лютого 1942 року.[1]
Перша серійна «Барракуда» Mk I — Р9642 (F.4570) — була випущена в Стокпорті. На етапі проектування та будівництва літака на «Барракуді» планувалось використовувати X-подібнийдвигунRolls-Royce Exe X, але від виробництва цієї силової установки відмовилися, що призвело до затримки випробування прототипу. Зрештою, прототип був оснащений 12-циліндровим V-подібним двигуном Rolls-Royce Merlin 30 потужністю 1 260 к.с. (940 кВт) і трилопатевим гвинтом Havilland. Однак, пізніше дійшли висновку, що на літаку потрібно ставити потужніший авіаційний двигун Rolls-Royce Merlin 32, через те, що «Барракуді» не вистачало вантажопідйомності для додаткового обладнання, які було додано з моменту початку проектування. 18 травня 1942 року все ще з двигуном «Мерлін» 30, прототип вперше піднявся в повітря; літак вважався ще дослідною серією і був побудований всього в 30 екземплярах, які використовувались тільки для іспитів та тренувань.
Оснащення «Барракуда» Mk I потужнішим Merlin 32 на 1 640 к.с. (1 225 кВт) з чотирилопатевим гвинтом привели до виникнення варіанту Barracuda Mk II. Цей варіант торпедоносця був випущений у кількості 1688 одиниць, з залученням виробничих ліній інших компаній, і широко застосовувався авіацією. Наступна версія літака Barracuda Mk III стала оптимізованою моделлю Mk II для протичовнової оборони. Їх британська авіаційна промисловість випустила в кількості 852 штук.
«Барракуда» Mk.III з'явилася через те, що виробництво протичовнових локаторів ASV Mk.II і Mk.IIN було завершено і розпочато випуск Mk.Xсантиметрового діапазону. Однак її обтічник, розміщений під хвостом фюзеляжу, почав впливати на політ літака. На режимі пошуку і спостереження, коли від літака потребувалось йти «по ниточці», щоб точно засікти на локаторі слабкий сигнал від підводного човна, хвіст починало кидати з боку в бік. Цьому сприяв і брак потужності мотора. Серійне виробництво літаків «Барракуда» Mk.III було розпочато в 1944 році практично без попередніх випробувань.
Barracuda Mk IV так і залишилась на стадії проектування і ніколи не випускалась навіть у дослідних зразках. Наступним і останнім варіантом став Barracuda Mk V, з силовою установкою Rolls-Royce Griffon, перший прототип якого піднявся в повітря аж 16 листопада 1944 року. Збільшення потужності і крутильного моменту через потужніший двигун «Грифон» вимагали різних аеродинамічних змін; вертикальний стабілізатор був розширений, і розмах крила був збільшений з використанням спеціальних підрізувань. Було замовлено 140 літаків цієї модифікації, але до кінця війни доставлено тільки 30, після чого замовлення відмінили.[1]
Служба
10 січня1943 року перші «Барракуди» надійшли на службу 827-ї ескадрильї морської авіації Королівського флоту, яка діяла у Північній Атлантиці. До кінця року було оснащено 11 ескадрилей, сім з яких розміщувались на авіаносцях. За час бойових дій загалом 24 фронтових ескадрильї були оснащені «Баракудами».
У липні 1943 року 810-та ескадрилья ВМС авіаносця HMS «Іластріас» вперше була застосована у бойових умовах поблизу берегів Норвегії. Згодом «Іластріас» прибув до Середземного моря на посилення ударного угруповання союзників, що готувалось до висадки морського десанту в Салерно.
У наступному році «Барракуди» надійшли на озброєння авіаносних ескадрилей, що билися на Тихоокеанському театрі. Королівські Повітряні сили використовували «Барракуд» Mk II у 1943 року спочатку в 567-й бомбардувальній ескадрильї, що базувалась на авіабазі в Детлінгі. З 1944 року літаки почали надходити на озброєння до 667-ї, 679-ї й 691-ї ескадрилей. У період з березня по липень 1945 року всі літаки були зняті з експлуатації.
Операція «Тангстен»
Найвідомішою бойовою операцією за участю «Барракуд» стала атака3 квітня 1944 року німецького лінкора «Тірпіц», який з початку війни разом з іншими флагманами флоту Третього рейху — «Бісмарк», «Адмірал Шеєр», «Адмірал Гіппер», «Лютцов», «Принц Ойген» — буквально тероризував своїми рейдами конвої і бойові групи союзних флотів в Атлантиці і Північному Льодовитому океані. Одного непідтвердженого повідомлення про появу «Тірпіца» в районі проходу каравану PQ-17 виявилося достатньо для прийняття панічного рішення про розпуск конвою, що призвело до найбільшої катастрофи серед арктичних конвоїв. Тому британський флот практично безперервно полював (і досить успішно) за німецькими лінкорами і важкими крейсерами. Широко застосовувати авіацію для боротьби з німецькими «гігантами» надихала епопея знищення лінкора «Бісмарк», якого влученням двох торпед зі стареньких «Свордфішів» позбавили німецького лінійного корабля ходу, після чого британські капітальні кораблі розправилися з гордістю німецьких Крігсмаріне.
Збиток, заподіяний «Тірпіцу», виявився недостатнім для того, щоб знищити корабель або надовго вивести його з ладу, проте 122 німецьких моряків було вбито, 316 — поранено. Німеччина вирішила відремонтувати корабель, роботи були завершені до середини липня. З квітня по серпень 1944 року Велика Британія провела кілька нових нальотів палубної авіації, з яких жоден не увінчався успіхом. У липні та серпні 1944 рокубританці провели ще дві масштабні операції, намагаючись знищити «Тірпіц», застосовуючи по 44 «Баракуди» кожного разу, але даремно, і тільки наприкінці 1944 року «Тірпіц» був потоплений важкими бомбардувальниками королівських Повітряних сил.
Тихий океан
З квітня 1944 року «Барракуди» 827-ї ескадрильї авіаносця HMS «Іластріас» діяли проти японських військ у ході операції «Кокпіт» — рейдах бомбардувальників на Сабанг на Суматрі. У ході боїв виявився значний недолік цих літаків — двигуни не були спроможні за умови великої вологості та температур працювати належним чином. Бойовий радіус польоту торпедоносців знизився на 30 %, тому Британський тихоокеанський флот врешті-решт був змушений замінити «Барракуди» на «Евенджери». Але останньою операцією «Барракуд» став наліт на японські кораблі поблизу Гонконга 1 вересня 1945 року.
Після завершення війни, «Барракуди» нетривалий час продовжували службу в морській авіації Великої Британії, втім незабаром їх усіх змінили американські «Евенджери». Окрім Британії, «Барракуди» стояли на озброєнні в ВПС Нідерландів (860-та ескадрилья), Канади (825-та) і Франції.
Brown, Eric, CBE, DCS, AFC, RN.; William Green, and Gordon Swanborough. «Fairey Barracuda». Wings of the Navy, Flying Allied Carrier Aircraft of World War Two. London: Jane's Publishing Company, 1980, pp. 99–108. ISBN 0-7106-0002-X.
Hadley, D. Barracuda Pilot. London: AIRlife Publishing, 2000. ISBN 1-84037-225-7.
Harrison, W.A. Fairey Barracuda, Warpaint No.35. Luton, Bedfordshire, UK: Hall Park Books Ltd., 2002.
Popham, Hugh. Sea Flight. London: Futura Publications, 1974, First edition, London: William Kimber & Co, 1954. ISBN 0-8600-7131-6.
Taylor, H.A. Fairey Aircraft since 1915. London: Putnam & Company Ltd., 1974. ISBN 0-370-00065-X.
Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877.(рос.)
Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675.(англ.)